Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 . Його важко приписати тій людині <g/> . Чи думала вона <g/> , що вже не бути дням <g/> , а тільки ночам <g/> ? Що вимре її
doc#2 сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> ,
doc#2 вони неухильно вабитимуть її <g/> . Якийсь час вона шукатиме компромісу <g/> . Вона вживатиме
doc#2 . Осінь просить барвистої запаски <g/> , вона милується в перлистому сміху <g/> , в розбитому
doc#2 озер <g/> , дівчина чепуриться <g/> , дожидаючи милого <g/> , вона і в тузі не забуває бути милою <g/> , може трошки
doc#2 бути милою <g/> , може трошки розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без
doc#2 розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без виклику і запалювати без
doc#2 — не одноманітність катеринкових ритмів <g/> , вона не заколисує <g/> , вона на перше враження шорстка <g/> .
doc#2 катеринкових ритмів <g/> , вона не заколисує <g/> , вона на перше враження шорстка <g/> . Її суть — не люляння <g/> ,
doc#2 не зраджено з старого поетичного світу <g/> , яким вона почала першу свою збірку <g/> . За тягарем барокко
doc#2 , Лятуринська лишилася вічно вірною собі <g/> . І цим вона показала <g/> , що бути вірним чомусь — не означає
doc#2 має не тільки свій стиль <g/> , а і свій світ <g/> . І більше <g/> : вона має гармонію в своєму світі <g/> , і то гармонію <g/> , не
doc#3 . </p><p> Щоправда <g/> , моя книжка вийшла у далекій Швеції <g/> , вона була написана та надрукована іноземною
doc#3 чи заборона даних конструкцій умотивована і чи вона сприяє розвитку мови <g/> . Чи науковець ( <g/> або
doc#4 тут маємо справу не з її архівом <g/> , а зі збіркою <g/> , як вона воліла ту збірку <g/> , те своє поетичне обличчя <g/> ,
doc#4 Буває осліпла й застигла в давно минулому <g/> . Така вона була в восьмому десятку його років у Івана
doc#4 . Не кажу вже про те <g/> , що стилістично вона існує в річищі Олесевої поезії <g/> , яка виразно
doc#4 на « <g/> старих <g/> » поезіях нашої авторки і якої вона так рішуче й успішно позбулася в « <g/> нових <g/> » ( <g/> хоч
doc#4 Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших
doc#4 , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі