Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 , що саме там друкується — не мало вже ніякого значення <g/> , оберти всіх машин
doc#0 експериментом Леніна-Сталіна-ЧК <g/> , друге — вже згаданим Хвильовим ( <g/> поєднання обох —
doc#0 Гуса <g/> , від походів Яна Жижки до самоспаленого вже майже за нас Яна Палаха <g/> , чиє місце самострати
doc#0 від Красного Лимана до Пляуену і до баварського вже <g/> , себто відкордоненого від російських
doc#0 Лимані <g/> , вчотирьох у Львові <g/> , всімох у Пляуені <g/> , а вже коли змовкли гармати й мінні поля <g/> , навколо Н.
doc#0 навіки бувають тільки в назвах вулиць <g/> . А вже щоб була вулиця Щастя — такого <g/> , здається <g/> , не
doc#1 в кутку <g/> . </p><p> Не жди весни — святої долі <g/> ! </p><p> Вона не зійде вже ніколи </p><p> Садочок твій позеленить <g/> , </p><p> Твою надію
doc#1 , </p><p> Та добре вигострить сокиру – </p><p> Та й заходиться вже будить <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » <g/> , </p><p> 22
doc#1 Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p><p> Усе
doc#1 <p> Цей настрій <g/> , ці образи в жадному з віршів 1860 р. вже не воскресають <g/> . Можна простежити <g/> , як
doc#1 поезія проривається інвективою <g/> . Однак вона вже не скерована на те <g/> , щоб надихнути людей до
doc#1 « <g/> Хоча лежачого й не б'ють <g/> » <g/> , </p><p> 20 жовтня 1860 р. <g/> ) </p><p> Це вже не кривава помста <g/> , а страта неминуча і
doc#1 гріха <g/> , — це образ « <g/> царів <g/> » і « <g/> царят <g/> » <g/> . Про нього вже говорилося раніше <g/> , основні посилання
doc#1 до тем <g/> , мотивів <g/> , образів <g/> , ідей та настроїв <g/> , які вже були в полі його зору <g/> , безперечно <g/> , має
doc#2 опис <g/> , жадних висловів почуття <g/> , не казавши вже про « <g/> я <g/> » автора <g/> . Воно було б неможливе <g/> . Замість
doc#2 приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки вже не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> ,
doc#2 важко приписати тій людині <g/> . Чи думала вона <g/> , що вже не бути дням <g/> , а тільки ночам <g/> ? Що вимре її рід <g/> ? Що
doc#2 почуттів <g/> . Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис того <g/> , що вже було <g/> , але на усвідомленні універсальности
doc#2 гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу
doc#2 на суворому камені <g/> , стриманістю барв але вже барв <g/> ! — княжої емалі <g/> , щоб далі ввібрати в себе