This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 | , що саме там друкується — не мало | вже | ніякого значення <g/> , оберти всіх машин |
doc#0 | експериментом Леніна-Сталіна-ЧК <g/> , друге — | вже | згаданим Хвильовим ( <g/> поєднання обох — |
doc#0 | Гуса <g/> , від походів Яна Жижки до самоспаленого | вже | майже за нас Яна Палаха <g/> , чиє місце самострати |
doc#0 | від Красного Лимана до Пляуену і до баварського | вже | <g/> , себто відкордоненого від російських |
doc#0 | Лимані <g/> , вчотирьох у Львові <g/> , всімох у Пляуені <g/> , а | вже | коли змовкли гармати й мінні поля <g/> , навколо Н. |
doc#0 | навіки бувають тільки в назвах вулиць <g/> . А | вже | щоб була вулиця Щастя — такого <g/> , здається <g/> , не |
doc#1 | в кутку <g/> . </p><p> Не жди весни — святої долі <g/> ! </p><p> Вона не зійде | вже | ніколи </p><p> Садочок твій позеленить <g/> , </p><p> Твою надію |
doc#1 | , </p><p> Та добре вигострить сокиру – </p><p> Та й заходиться | вже | будить <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » <g/> , </p><p> 22 |
doc#1 | Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і | вже | не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p><p> Усе |
doc#1 | <p> Цей настрій <g/> , ці образи в жадному з віршів 1860 р. | вже | не воскресають <g/> . Можна простежити <g/> , як |
doc#1 | поезія проривається інвективою <g/> . Однак вона | вже | не скерована на те <g/> , щоб надихнути людей до |
doc#1 | « <g/> Хоча лежачого й не б'ють <g/> » <g/> , </p><p> 20 жовтня 1860 р. <g/> ) </p><p> Це | вже | не кривава помста <g/> , а страта неминуча і |
doc#1 | гріха <g/> , — це образ « <g/> царів <g/> » і « <g/> царят <g/> » <g/> . Про нього | вже | говорилося раніше <g/> , основні посилання |
doc#1 | до тем <g/> , мотивів <g/> , образів <g/> , ідей та настроїв <g/> , які | вже | були в полі його зору <g/> , безперечно <g/> , має |
doc#2 | опис <g/> , жадних висловів почуття <g/> , не казавши | вже | про « <g/> я <g/> » автора <g/> . Воно було б неможливе <g/> . Замість |
doc#2 | приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки | вже | не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> , |
doc#2 | важко приписати тій людині <g/> . Чи думала вона <g/> , що | вже | не бути дням <g/> , а тільки ночам <g/> ? Що вимре її рід <g/> ? Що |
doc#2 | почуттів <g/> . Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис того <g/> , що | вже | було <g/> , але на усвідомленні універсальности |
doc#2 | гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а | вже | завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу |
doc#2 | на суворому камені <g/> , стриманістю барв але | вже | барв <g/> ! — княжої емалі <g/> , щоб далі ввібрати в себе |