Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 З інших частин мови на сполучники розмірно частіше може використовуватися матеріял прислівника ( <g/> скоро <g/> , лише <g/> , щойно <g/> , тільки <g/> , тим часом <g/> ) і часток ( <g/> бо <g/> , же <g/> , то <g/> , хоч <g/> , хай <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 У ролі сполучника ми зустрічали аж <g/> , бо <g/> , же <g/> , то <g/> , ну <g/> , но <g/> , ба <g/> , а і і та навіть частіше бувають сполучниками <g/> , ніж частками ( <g/> § 23 <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 Одначе не виключено й те <g/> , що практично — це найкраще розв'язання справи <g/> , бо <g/> , з одного боку <g/> , встановлено мінімум норм <g/> , потрібних для загального вжитку всіх <g/> , хто користається письмом <g/> , а з другого боку <g/> , залишено в певних межах свободу для тих <g/> , хто користається писаним словом творчо <g/> .
doc#66 Ні <g/> , місце всім тим темам і проблемам <g/> , узятим разом <g/> , в історії літератури <g/> , в історії філософії ( <g/> бо <g/> , зауважимо <g/> , до речі <g/> , не можна писати історії новітньої української філософії <g/> , обминувши творчість Лесі Українки <g/> ) <g/> , але не на сцені <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Україні <g/> » <g/> ) </p><p> Усе це — прекрасні поезії <g/> , але <g/> , взяті на терези дій- сности <g/> , важать мало <g/> , бо <g/> , кажучи словами самої поетки в тому ж вірші <g/> , все це « <g/> вічний міт в серцях мандрівних злидарів <g/> » <g/> .
doc#67 <p> Це <g/> , правда <g/> , заява трохи непристойна <g/> , бо <g/> , кажучи це <g/> , я <g/> , очевидно <g/> , хочу зменшити свій вік на яких тридцять років <g/> , або відповідно збільшити вік Тарнавського <g/> .
doc#97 Бо про homo sovieticus Авторові написалося нехотячи <g/> , бо <g/> , либонь <g/> , не вийшло <g/> , не могло вийти інакше <g/> .
doc#40 ) це слово вже наближається до прийменників <g/> , бо <g/> , мабуть <g/> , керує давальним відмінком іменника щастю ( <g/> хоч є ще певне вагання <g/> , куди належить цей іменник <g/> : до слова назустріч чи до виходим <g/> ) <g/> ; але вже жадного сумніву нема <g/> , що це прийменник у реченні « <g/> Обізвався до неї парубок Петро <g/> , йдучи назустріч їй <g/> » ( <g/> Кв <g/> .
doc#19 Видно <g/> , тягне його до літератури <g/> , бо <g/> , мавши юридичну освіту <g/> , він усе таки три роки викладає « <g/> словесность <g/> » у « <g/> екатеринодарском мариинском женском училище <g/> » <g/> , а далі невідомі нам обставини змушують його таки перейти до важкої й нелюбимої судової праці <g/> .
doc#19 Можна обвинувачувати отця Гервасія Люборацького <g/> , що він віддав Масю до польської науки <g/> , але що візьмеш з людини <g/> , яка каже <g/> , що виховання це безпечне <g/> , бо <g/> , мовляв <g/> , « <g/> за віру <g/> …
doc#89 Не знаходячи такого опису <g/> , критик забраковує оповідання в цілому <g/> , а далі мимохідь і чи не всю українську літературу взагалі <g/> , — бо <g/> , мовляв <g/> , в українській літературі « <g/> шукаєш за ( <g/> ?
doc#31 Уже цитуючи <g/> , Хвильовий виправив « <g/> ходом <g/> » на « <g/> ходою <g/> » <g/> , викинув слово « <g/> скоршого <g/> » <g/> , а далі він починає своє заперечення так <g/> : « <g/> В тім то й справа <g/> , що його не можна назвати мистцем <g/> , бо <g/> , на жаль <g/> , він не дасть корисного твору <g/> » <g/> .
doc#25 Він гаряче протестував проти становища “ <g/> настражданого раба <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 4 <g/> ) <g/> , що в ньому перебував український народ і українська культура в царській Росії <g/> , боронив їх “ <g/> повноправність <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 9 <g/> ) <g/> , доводив <g/> , що панівне становище російської культури визначене тільки “ <g/> правом сильнішого <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 13 <g/> ) <g/> , пророкував нетривкість і недовготривалість російського “ ветхозавітного режиму <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 59 <g/> ) <g/> , але він уважав українську державу неможливою не тільки практично тоді <g/> , а і взагалі <g/> , бо <g/> , на його думку <g/> , це виключене самою українською національною вдачею з її рисами “ <g/> глибокого ліризму аж до наївної добродушности <g/> , мелянхолійної споглядальности <g/> , нахилу до аналітики та критицизму <g/> , здобреного тонким гумором <g/> , і взагалі перевагою рис <g/> , які характеризують швидше жіночу <g/> , аніж чоловічу вдачу <g/> , ( <g/> 3 <g/> , 40 <g/> ) <g/> . </p>
doc#72 Войовничі російські націоналісти підтримували захід уряду <g/> , бо <g/> , на їхню думку <g/> , він стримував розповсюдження сепаратизму ( <g/> “ <g/> того руху <g/> , який так широко тепер розгортається в Австрії і перекинувся і <g/> , страшно подумати <g/> , охоплює частину народних мас у Росії <g/> ” — В. Пурішкевич <g/> , Стеногр <g/> .
doc#94 Нові володарі не могли покликатися на волю Божу <g/> , бо <g/> , необережно <g/> , вони разом з царем скинули й Бога <g/> .
doc#12 <p> ґ <g/> ) Частки бо <g/> , но <g/> , таки пишуться окремо <g/> , напр <g/> .
doc#40 <p> Частки хай <g/> , нехай <g/> , бодай <g/> , хіба <g/> , невже <g/> , чи звичайно висуваються в реченні на перше місце <g/> , частки ж ( <g/> е <g/> ) <g/> , бо <g/> , но <g/> , то <g/> , пак <g/> , таки <g/> , що мають енклітичний характер <g/> , як і в інших індоєвропейських мовах <g/> , тяжать до другого місця в реченні <g/> , себто ставляться після першого повнозначного слова ( <g/> це так званий закон Й. Вакернаґеля <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 Наприклад <g/> , сполучники що <g/> , який <g/> , чий <g/> , хто <g/> , котрий <g/> , відповідники то <g/> , той постали з займенників <g/> ; сполучники де <g/> , коли <g/> , куди <g/> , звідки <g/> , наче ( <g/> із іначе — інакше <g/> ) <g/> , відповідники там <g/> , тоді <g/> , туди <g/> , звідти <g/> , так — з прислівників <g/> ; сполучники хай <g/> , мов <g/> , хоч <g/> , буцім — з дієслів <g/> ; сполучники аж <g/> , бо <g/> , ніби <g/> , аби — з часток <g/> ; часом на сполучник з відповідником перетворюються цілі вирази <g/> , напр <g/> .
doc#22 <p> Вони гаряче прагнуть показати свою « <g/> інтелігентність <g/> » і водночас не показувати її <g/> , бо <g/> , по-перше <g/> , можна показати її в неналежний момент <g/> , а по-друге <g/> , небезпечно відрізнятися від інших <g/> .
doc#7 Це не прищепилося і не могло прищепишся <g/> , бо <g/> , позбавляючи мову значення взагалі <g/> , розривало зв'язки мови не тільки з зовнішньою стороною людського буття <g/> , а і з внутрішнім світом поета й читача <g/> , — а не це — завдання поезії <g/> .