Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#65 Ніхто не викине звук і літеру ф з письма й мови <g/> , ніяка сила не відновить написання ї після приголосних у словах типу хліба бо ніжний <g/> .
doc#40 Тепер таке вживання сполучника бо рідке <g/> ; але <g/> , з другого боку <g/> , відповідник при ньому в літературній мові ще зовсім не можливий <g/> .
doc#40 <p> Через усе це промислово-технічна термінологія на Україні <g/> , як почасти й наукова взагалі <g/> , вимагала й вимагає реформи <g/> , тим більше <g/> , що ця галузь словника легше <g/> , ніж яка інша <g/> , піддається організації й плянуванню <g/> , бо може бути прищеплена через технічні школи <g/> .
doc#34 Якби книга мала редактора <g/> , він показав би авторові <g/> , що не можна на тлі соковитої і чистої мови з київським забарвленням уживати таких слів <g/> , типових для емігрантської мови ( <g/> і західньоукраїнської <g/> ) <g/> , як бараболя ( <g/> 67 <g/> ) <g/> , акція ( <g/> в значенні дія <g/> , 75 <g/> ) <g/> , на найвищу скалю ( <g/> 90 <g/> ) <g/> , уроєння ( <g/> 158 <g/> ) <g/> , бо це слова іншого середовища і іншого часу <g/> , не потрібні у книзі про село Київщини 30-их років <g/> .
doc#71 Сама по собі старослов'янська мова не годилася ні на що <g/> , бо її первісне витворення було занадто штучне й умоглядне <g/> . </p>
doc#64 <p> * * * </p><p> Можна було б іще багато проблем поставити на матеріялі щоденника Любченкового <g/> , бо хоч нема в ньому проблем <g/> , але є досить матеріялу <g/> , що з нього проблеми виринають <g/> .
doc#81 Сексотом він <g/> , мабуть <g/> , був поганим <g/> , бо не зробив на тому кар'єри <g/> , як робили справді активні й ретельні співробітники <g/> , які діставалися таким способом в академіки <g/> , директори інститутів тощо <g/> .
doc#40 Саме через те <g/> , що звертання граматично стоїть поза реченням <g/> , і недоцільно називати кличну форму відмінком <g/> : відмінок бо показує форму припасування іменника до речення <g/> , а тут маємо якраз протилежне — виводження іменника поза межі речення <g/> .
doc#9 Відновити <g/> , що саме тоді позичене <g/> , тепер важко <g/> , бо здебільшого ці позичення робилися більш-менш стихійно <g/> , без спеціяльного усвідомлення <g/> .
doc#64 Там бо святии Київ <g/> , не місто з вулицями <g/> , будинками <g/> , урнами для сміття і сміттям поза урнами <g/> , — а місто-візія <g/> , храм української історії <g/> .
doc#40 Так часткою бо створений сполучник або <g/> , часткою би — аби <g/> , щоб <g/> , якби <g/> , ніби <g/> , часткою то — а то <g/> , часткою не — немов <g/> , нехай <g/> .
doc#35 Він переконувався <g/> , що Москва сіє на Україні не мир <g/> , а чвари <g/> , бо це було їй вигідно <g/> , щоб приходити княжити і володіти <g/> ; що права українські урізаються чимраз більше <g/> ; він бачив <g/> , як скорилася перед Москвою остання — крім козацтва — твердиня українська — церква <g/> ; він бачив <g/> , нарешті <g/> , що до самого нього Москва ставиться з побоюванням і недовір'ям <g/> ; йому давали похвальні грамоти за заслуги й за панегірики цареві <g/> , його назвали архиєпископом чернігівським замість єпископа — бо це все ні до чого не зобов'язувало <g/> , але Москва вжила всіх заходів <g/> , щоб він не став київським митрополитом <g/> , на що він мав усі підстави <g/> .
doc#72 Він також спостеріг появу “ <g/> ультравеликоукраїнізмів <g/> ” <g/> : до західноукраїнської інтеліґенції продиралися російські слова й звороти <g/> , бо мовці вважали їх за “ <g/> чисто українські <g/> ” ( <g/> 19346 <g/> , 150 <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 Щоб дати собі лад з цими плутаними фактами <g/> , нормативна граматика штучно розмежувала тверді і м'які основи прикметників на -н- ( <g/> бо це саме в них головне переплуталися в живій мові тверді і м'які прикметники <g/> ) <g/> , виробивши такі правила <g/> : </p><p> а <g/> ) Тверду основу мають усі прикметники з -н- у кінці основи з наголосом на закінченні <g/> , напр <g/> .
doc#10 Не можна бо перецінити ролю нормативного синонімічного словника в закріпленні кожної літературної мови <g/> .
doc#5 Але він протисовєтський <g/> , бо він незалежний <g/> .
doc#45 Можливо <g/> , згадані розбіжності можна усунути <g/> , проте в раннього Потебні такої спроби не знаходимо </p><p> Ми не маємо наміру вдаватися тут до критичного розгляду праці " <g/> Мьісль и язьік <g/> " ( <g/> і не лише її <g/> , бо Потебня ніколи виразно не зрікався трьох наведених принципів <g/> ) <g/> .
doc#53 Але Потебня написав їх по-російськи <g/> , на німецьку мову їх переклав Яґич <g/> , така бо була політика редагованого ним журналу <g/> .
doc#16 Ні <g/> , бо він пише сам <g/> : « <g/> Література <g/> , друкована і пропагована у " <g/> Віснику <g/> " <g/> , не мала бути літературою хлібороба <g/> , лише тих <g/> , що чулися своїми смаками і аспіраціями <g/> , цілою тонацією душі спорідненими з тим типом нашої історії <g/> , що Шевченко окреслював виразом " <g/> козак <g/> " або " <g/> лицар <g/> "» <g/> .
doc#84 Або він у рамках і не може з ними помиритися <g/> , бо це рамки не існування <g/> , а функції <g/> .