Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Вірш обривається на найбільш значущому деталі <g/> , без жадної ясної вказівки на те <g/> , як же його розуміти <g/> . </p>
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#1 Він продовжує думку про парості <g/> : </p><p> І виростуть <g/> ; і без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 <p> Саме в цьому вірші Т. Шевченко стверджує <g/> , що історії давньої України настане кінець і без сокири <g/> , не через революцію <g/> , а через тріюмф Правди і Справедливости <g/> .
doc#2 Або вони дані в зворотному порядку ( <g/> мУЖ - враЖУ <g/> ) <g/> , або один під наголосом <g/> , а другий без ( <g/> ЗУб — паЗУр <g/> ) і тільки в одному випадку звукоповтор підкреслений ( <g/> ЯСтруб — ЯСнім <g/> ) <g/> .
doc#2 <p> Шлях Лятуринської лежав від аскетизму малюнку голкою на камені до пишности найбуйнішої орнаментики і від стриманої приглушености почувань до їх найбільшого розросту <g/> , хоч завжди без їх демонстрування і без гістерії <g/> .
doc#2 <p> Шлях Лятуринської лежав від аскетизму малюнку голкою на камені до пишности найбуйнішої орнаментики і від стриманої приглушености почувань до їх найбільшого розросту <g/> , хоч завжди без їх демонстрування і без гістерії <g/> .
doc#2 <p> Прилинуть без знамена щогли <g/> , </p><p> і голуб вернеться без вісти <g/> . </p>
doc#2 <p> Прилинуть без знамена щогли <g/> , </p><p> і голуб вернеться без вісти <g/> . </p>
doc#2 Вона робитиме з прикметників то прислівники <g/> , то дієслова <g/> : </p><p> На моїх грядках барвінок </p><p> позатикувався с и н ь о. </p><p> Ось троянда р о ж е в і є. </p><p> Вона й далі копичитиме іменники без окреслень <g/> : </p><p> А на галявах <g/> , мов сміття <g/> , </p><p> чарівного зілля <g/> , квіття <g/> . </p>
doc#2 Осінь просить барвистої запаски <g/> , вона милується в перлистому сміху <g/> , в розбитому дзеркалі озер <g/> , дівчина чепуриться <g/> , дожидаючи милого <g/> , вона і в тузі не забуває бути милою <g/> , може трошки розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без виклику і запалювати без великих слів <g/> .
doc#2 Осінь просить барвистої запаски <g/> , вона милується в перлистому сміху <g/> , в розбитому дзеркалі озер <g/> , дівчина чепуриться <g/> , дожидаючи милого <g/> , вона і в тузі не забуває бути милою <g/> , може трошки розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без виклику і запалювати без великих слів <g/> .
doc#3 <p> </doc> </p><p> Року Божого 1952 <g/> , без малого півсторіччя тому <g/> , вийшла моя книжка про український числівник на загальнослов'янському тлі <g/> .
doc#4 Можна виставляти Шекспірове « <g/> Приборкання гострухи <g/> » без прологу і навіть Ґетів « <g/> Фавст <g/> » можна розглядати <g/> , оминувши його « <g/> Передгру в театрі <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 Це поезія <g/> , що з неприхованою самоіронією зветься « <g/> Кухонна романтика <g/> » <g/> : </p><p> Відійду до вікна від печі </p><p> — хай кипить собі борщ без мене — </p><p> взагалі ці кухонні речі </p><p> так не до речі <g/> , </p><p> коли білим зробилось зелене <g/> . </p>
doc#4 <p> Отже <g/> , під ґетеансько-рількеанським комплексом у контексті цієї статті без назви не розумію я ні співмаштабности <g/> , ні поетичного стилю <g/> , ні жанрового оформлення <g/> , ні філософського підґрунтя <g/> , а тільки подібність у настрої <g/> , у баченні світу або — ще точніше — в бажанні бачити світ як осередок гармонії <g/> , рівноваги й спокою <g/> .
doc#4 <p> А ще страшніш — пізнати <g/> , що милий </p><p> не той став <g/> , а може й не був таким <g/> , </p><p> якого без тями ввесь вік любила </p><p> й якого ще й досі <g/> … </p>