Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Поїзд ішов більш-менш за розкладом <g/> , подорож таки була авантюрою <g/> , але вона була <g/> .
doc#0 <p> У Красному Лимані Н. провів тиждень <g/> , але в містечку він не був <g/> .
doc#0 Н. <g/> , звичайно <g/> , ні <g/> , але представник закону цим не поцікавився <g/> .
doc#0 Н. пробував застерегти юнака про перспективи для єврея під німецькою владою <g/> , але це не насторожило й не налякало господаря <g/> . </p>
doc#0 Ілюзія сковородинського « <g/> світ ловив мене <g/> , але не впіймав <g/> » <g/> . </p>
doc#0 Шпитальна койка вже чекала на нього <g/> , сторінка з історією хвороби <g/> , фіктивної <g/> , але історія все-таки була вже відкрита <g/> .
doc#0 14 жовтня Н. виїхав — знову тим самим поїздом <g/> , але тепер у напрямі до Харкова <g/> .
doc#0 Це не було приємно <g/> , але і машиніст <g/> , і пасажир уціліли <g/> .
doc#0 Армія могла вжити проти них <g/> , коли ті двоногі наразити ставали чимось загрозливі <g/> , дезинфекційних заходів <g/> , але ніхто не збирався надавати їм якихось прав або якось за них дбати <g/> .
doc#0 <p> Приватні контакти між місцевими цивільними й німецькими солдатами не були тотально заборонені <g/> , але не заохочувані <g/> , і ширших розмірів вони набирали лише у випадку тих <g/> , кого місцеві зневажливо називали « <g/> німецькі вівчарки <g/> » <g/> , жриці еросу <g/> , за шмат гнилої ковбаси <g/> .
doc#0 Чи вони слухняно виконували наказ начальників <g/> , чи вони відчували зловісну насолоду нищення людських життів <g/> , яку так страхітливо відтворив Ігор Стравинський у своєму « <g/> Sacre de printemps <g/> » <g/> , партизанів <g/> , які висаджували Хрещатик у Києві чи Палац піонерів у Харковде <g/> , правда <g/> , жертва тільки одна <g/> , але оргія жорстокости від того не менша <g/> .
doc#0 Це була дрібниця <g/> , майже ніщо <g/> , але психологічно ця позика книжки була спробою подолати бар'єр між народами <g/> . </p>
doc#0 <p> Н. восени 1941 вибився з обложеного міста до плантацій цукрових буряків у районі тракторного заводу <g/> , звідки він повернувся додому з тими буряками до міста — замороженими <g/> , засніженими <g/> , підгнилими <g/> , але вони втримали його кілька днів <g/> .
doc#0 Василь Сімович <g/> , любовно називаний дядя Вася <g/> , мав широкі впливи в українських колах Львова <g/> , у демократичних обставинах міг би <g/> , може <g/> , кандидатувати на президента <g/> , але був занадто порядний для такої посади <g/> .
doc#0 Саме про Н. </p><p> Поза всяким сумнівом <g/> , Голубовський був українським патріотом <g/> , але це не стало йому на заваді прийняти німецьку державну приналежність ( <g/> Reichsdeutsche <g/> ) <g/> .
doc#0 Але німецька бюрократична машина дуже поволі усвідомлювала ці гіркі істини і далі плекала ідею розподілу Росії між Німеччиною і Японією <g/> , не знати — по Обі чи Єнісею <g/> , але десь там <g/> .
doc#0 Так <g/> , німецьке право <g/> , але все-таки право <g/> .
doc#0 Українське місто <g/> , але з певними німецькими традиціями <g/> .
doc#0 Відповідно призначається українська людина <g/> , але формально <g/> , а певною мірою й культурно — німець <g/> , райхсдойче Голубовський <g/> .
doc#0 Паше-Озерський чи не з Києва <g/> , право знає « <g/> общесоветское <g/> » <g/> , говорити по-українському вміє <g/> , але <g/> , де можна й не можна <g/> , скакає в гречку московщини і не приховує того <g/> , що нетерпляче чекає на повернення братів з-поза фронту <g/> .