Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0  <p> Бувальщина і небувальщина </p><p> Я постановив удатися до безпрецедентної спроби <g/> . Якщо вона вдасться <g/> , вона не матиме наслідувачів <g/> .
doc#0 Я маю намір створити портрет <g/> , вірний натурі <g/> , а людина <g/> , яку я спортретую <g/> , буду я сам <g/> . </p>
doc#1 Багатопляновість і відхід від фотографічного відтворення дійсности <g/> , перехід об'єктивного в суб'єктивне і навпаки — ось основні характерні риси вживання фолкльору Т. Шевченком у I860 р. </p><p> Я не аналізуватиму вірш « <g/> Тече вода з-під явора <g/> » <g/> .
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » <g/> , </p><p> 22 листопада 1858 р. <g/> ) </p><p> Востаннє ця візія неминучої національної і соціяльної помсти постала у вірші « <g/> Осії <g/> .
doc#1 <p> Усе решта в цій главі присвячене благодаті Господнього милосердя <g/> : « <g/> Я буду для Ізраїлю <g/> , як роса <g/> : розцвіте він <g/> , неначе лілея <g/> » і т. д. У Т. Шевченка співвідношення обох частин якраз зворотнє <g/> : із сімнадцяти рядків вірша тільки в п'ятьох говориться про щасливе майбутнє <g/> . </p>
doc#2 Я хочу подивитися на поезію Лятуринської з перспективи часу <g/> .
doc#2 <p> « <g/> Я <g/> » впроваджується через « <g/> ти <g/> » <g/> : « <g/> Ти ще не вмер <g/> , ти ще не вмер <g/> !
doc#2 <p> Я вишлю голуба і човен </p><p> і з пір'ям і з вітрилом жарним <g/> . </p>
doc#2 <p> Я висилатиму все знову </p><p> і висилатиму намарно <g/> . </p>
doc#2 Зрештою навіть вістка про смерть милого стає обрядом <g/> : </p><p> Я знаю певно <g/> : дня одного </p><p> прохожий по пустих дорогах </p><p> мені доручить мовчки меч </p><p> увесь у щербі <g/> .
doc#4 <p> </doc> </p><p> ОДИН </p><p> Я знаю <g/> , про що хочу писати ( <g/> мене ще в дитинстві вчили <g/> : ніколи не починай своїх писань з я <g/> ) <g/> , і знаю <g/> , як я хочу писати <g/> , і знаю <g/> , що хочу сказати <g/> .
doc#4 Я б тільки пропонував замість терміну роман говорити про щоденник <g/> .
doc#4 Я не робитиму тут спроби відбудувати той образ « <g/> автора <g/> » з « <g/> щоденника <g/> » Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 У Наталі Лівицької-Холодної дуже часто й дуже типово відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в неминуче Проваллями самоти <g/> … </p>
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Присутність » <g/> ) </p><p> У кінцевому акорді дисгармонія позародинного світу вдирається до тепла бідного домашнього вогнища і несе йому руїну <g/> : </p><p> Я тепер не від того плачу <g/> , </p><p> чи я люба <g/> , чи ні тобі <g/> . </p>
doc#4 <p> Я вже звикла до того наче <g/> , </p><p> я постарілась у журбі <g/> . </p>
doc#4 <p> Війнуло вітерцем нічним <g/> , </p><p> Я чую смалятину й дим <g/> … </p>
doc#4 , — </p><p> ( <g/> « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> ) </p><p> що вона більше не пише <g/> , як у « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> : </p><p> Я твердо вірю <g/> , Боже мій <g/> , </p><p> лише святий вогонь-ненависть </p><p> пірве з кайданів нарід мій </p><p> і поведе його до слави <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Сповідь <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> або <g/> : </p><p> І затремтить рука злодійська <g/> , </p><p> здригнеться Київська земля </p><p> і понесе сто тисяч війська </p><p> під стіни білого Кремля <g/> . </p>
doc#4 У свої сорок років вона усвідомлює <g/> : </p><p> Я чекаю на смерть без ляку <g/> , </p><p> тільки знаю <g/> : не досить ще <g/> , </p><p> не тепер складу подяку </p><p> за життя <g/> … </p>