This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 | Це остання епічна поема 1. Шевченка з українського життя <g/> , насичена реаліями народнього побуту <g/> . |
doc#1 | Це поезія апокаліпсису <g/> , який <g/> , однак <g/> , веде не до кінця світу <g/> , а до ідилічного майбутнього царства справедливости <g/> ; поезія ненависти <g/> , що плине з надміру любови <g/> ; поезія мучеництва <g/> , яке людина приймає добровільно заради інших і котре намагається компенсувати наругою над іншими <g/> . |
doc#1 | Це не звичайна риторика <g/> , це — превентивна <g/> , натужна риторика <g/> , що змагається з хаосом та анархією <g/> . |
doc#1 | Це основа постійного конфлікту між літературною формою і свавіллям поетичного генія <g/> . </p> |
doc#1 | <p> Це може показати аналіза своєрідної логіки розвитку образів <g/> , аналіза переносів <g/> , а також евфонії Шевченкових віршів <g/> . |
doc#1 | Це « <g/> Саул <g/> » <g/> , датований 13-м жовтня I860 р. Мабуть <g/> , не випадково цей твір залишився незакінченим чи <g/> , точніше кажучи <g/> , лише розпочатим <g/> . |
doc#1 | Це особлива система ляйтмотивів <g/> , що зустрічаються знову й знову <g/> , але щоразу з різними асоціяціями <g/> . |
doc#1 | <p> Це нова стадія дослідження семантичного поля зими <g/> , — а саме морозу <g/> , — що підводить вірш до теми смерти <g/> . |
doc#1 | Це остання з довгого ряду його поезій про збезчещених дівчат-покриток <g/> , який починається « <g/> Катериною <g/> » у 1838 р. й через різноманітні варіянти та варіяції приводить у 1859 р. до « <g/> Марії <g/> » <g/> . |
doc#1 | Це його « <g/> забрали в москалі <g/> » <g/> , але і втіленням образу покритки є він сам <g/> . |
doc#1 | Це одна з тем <g/> , до яких він звертається постійно <g/> , — як і тема визволення України <g/> ; прагнення до гармонійного соціяльного устрою <g/> ; тема покритки <g/> ; тема заслання <g/> ; тема ідилічного родинного життя серед сільської природи <g/> . |
doc#1 | Це - ключ до всієї Шевченкової творчости останнього року його життя <g/> . |
doc#1 | <p> ( <g/> « <g/> Хоча лежачого й не б'ють <g/> » <g/> , </p><p> 20 жовтня 1860 р. <g/> ) </p><p> Це вже не кривава помста <g/> , а страта неминуча і заслужена <g/> , страта того <g/> , хто винен у соціяльному злі <g/> . </p> |
doc#1 | Це надзвичайно характерні гріхи <g/> , і вони показують <g/> , наскільки послідовним і щирим був Шевченко-філософ тих років <g/> . |
doc#1 | Це смертний гріх <g/> , тому що він порушує саму основу структури Всесвіту — гармонію і рівновагу людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини до Бога <g/> . |
doc#1 | » від 2 грудня 1860 р. Це гріх проти себе самого <g/> , проти власного тіла <g/> , отже <g/> , проти власної душі <g/> . |
doc#1 | Це гріх відмови від статевого життя <g/> , гріх неприйняття життя <g/> , неповного користання з усіх благ <g/> , які воно нам дає <g/> . |
doc#1 | Це гріх целібату <g/> , що його поет називає — удаючись до характерного в цей період оксиморона— « <g/> гріхом праведним <g/> » <g/> . |
doc#1 | <p> Це виразно показує єдиний вірш цього періоду <g/> , присвячений філософській інтерпретації української історії <g/> . |
doc#1 | Це вірш <g/> , процитований раніше <g/> , — « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » <g/> , написаний 26 листопада 1860 р. В ньому Т. Шевченко заперечує минуле України <g/> . |