Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Гість роззирнувся <g/> , помітив — так потім з'ясувалося <g/> , — на полицях кімнати многотомник « <g/> Історії України <g/> » Грушевського <g/> , назвав своє прізвище <g/> : Галицький <g/> , блимнув своєю посвідкою і запросив піти з ним на розмову — чи дружню <g/> ?
doc#0 Цим « <g/> німцям із народности <g/> » обіцяли в майбутньому порядні маєтки і блискучі перспективи в майбутній колонії на теренах Росії та України <g/> .
doc#0 Дарунок і його мандри по-своєму символізували єдність України в та- рапатах тих гірких і небезпечних років <g/> .
doc#0 Сам і самотній був Н. у Красному Лимані <g/> , вчотирьох у Львові <g/> , всімох у Пляуені <g/> , а вже коли змовкли гармати й мінні поля <g/> , навколо Н. твориться цілий колектив <g/> , самоназваний муром/МУРом <g/> , не боячися претендувати на якесь <g/> , хай мале місце в історії України <g/> , української культури <g/> , в брунькуванні <g/> , в динаміці <g/> , в потужнінні <g/> . </p>
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 Це одна з тем <g/> , до яких він звертається постійно <g/> , — як і тема визволення України <g/> ; прагнення до гармонійного соціяльного устрою <g/> ; тема покритки <g/> ; тема заслання <g/> ; тема ідилічного родинного життя серед сільської природи <g/> .
doc#1 » порадою <g/> : </p><p> Прокинься <g/> , кумо <g/> , пробудись </p><p> Та кругом себе подивись <g/> , </p><p> Начхай на ту дівочу славу </p><p> Та щирим серцем <g/> , нелукаво <g/> , </p><p> Хоч раз <g/> , сердего <g/> , соблуди 24. </p><p> Різко порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p><p> утвердившись у гармонії як основі Всесвіту та соціяльного устрою і застосувавши цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя виробив дещо інакший підхід до проблеми національної свободи України <g/> .
doc#1 Однак із віршів цього періоду зникає тематика <g/> , пов'язана з історією України <g/> , тема національного гноблення <g/> , така характерна для періоду « <g/> трьох літ <g/> » ( <g/> 1843-1845 <g/> ) <g/> . </p>
doc#1 Якщо цієї гармонії буде досягнуто <g/> , проблема України вирішиться сама собою <g/> .
doc#1 Тепер проблема України і її визволення підпорядковані іншій <g/> , більшій проблемі <g/> . </p>
doc#1 Це вірш <g/> , процитований раніше <g/> , — « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » <g/> , написаний 26 листопада 1860 р. В ньому Т. Шевченко заперечує минуле України <g/> .
doc#1 Тепер йому здається <g/> , що повстання і війни давньої України пішли намарне <g/> : </p><p> Бували войни й військовії свари <g/> : </p><p> Галагани <g/> , і Киселі <g/> , і Кочубеї-Нагаї <g/> ; </p><p> Було добра того чимало <g/> . </p>
doc#1 <p> Причинилися до цієї трагедії правлячі класи України <g/> , що пов'язали свої долі з Росією <g/> , ставши <g/> , як назвав їх поет <g/> , « <g/> няньками <g/> , дядьками отечества чужого <g/> » <g/> .
doc#1 <p> Саме в цьому вірші Т. Шевченко стверджує <g/> , що історії давньої України настане кінець і без сокири <g/> , не через революцію <g/> , а через тріюмф Правди і Справедливости <g/> .
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#1 Від колишньої залишилося два елементи <g/> : безмежна любов до України і віра в її особливе призначення як зачинателя нового устрою <g/> , але тепер цей устрій не обмежується слов'янами <g/> , а поширюється на все людство <g/> . </p>
doc#3 <p> У східній половині України порівняно ранній занепад двоїни сприяв поляризації однини супроти множини <g/> , сприятливий чинник у ширенні конструкцій типу двоє речень <g/> .
doc#4 <p> ШІСТЬ </p><p> Тема і образ України <g/> , що в « <g/> старих <g/> » поезіях були вилучені до окремого циклу-збірки « <g/> Сім літер <g/> » <g/> , у « <g/> нових <g/> » поезіях розкидані серед інших <g/> .
doc#4 Тому й багато <g/> , здавалося б <g/> , суто інтимних поезій збірки якоюсь мірою психологічно пов'язані з образом України <g/> , точніше <g/> , з уявленням України людиною <g/> , що покинула свою землю в неповних вісімнадцять років і не поверталася туди протягом шістдесяти шістьох довгих літ <g/> .