Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 <p> Так біло-біло <g/> , наче ново <g/> . </p>
doc#2 <p> Так многоводою стала ця ріка <g/> , так багатим став світ і ми з ним <g/> , ведені ніжною рукою поетки <g/> .
doc#3 Так воно є в житті українського діялектизму <g/> .
doc#4 <p> Так <g/> , отже <g/> , думаю <g/> , що двоподіл книжки — це не тільки акт критикової сваволі ( <g/> на яку я <g/> , зрештою <g/> , теж застеріг собі право <g/> ) <g/> , але й об'єктивний факт <g/> , стверджений самою авторкою і покладений нею в основу структури збірки <g/> .
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 Так зробив і Богдан Рубчак <g/> , що відкрив « <g/> Поезії <g/> , старі і нові <g/> » докладною і в-глибини- проникливою статтею <g/> , що зветься « <g/> Серце надвоє роздерте <g/> » — цитата з Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 Так пробував зробити й я в цій статті <g/> .
doc#4 Так здичавілість безмежної Російської імперії привела до розправи з усім тим <g/> , що не відповідало партійній догмі <g/> , — з тонкою плівкою російської дореволюційної інтелігенції <g/> , з національними прагненнями « <g/> околиць <g/> » імперії і тими культурними течіями <g/> , які виросли були саме з духу революції <g/> , — насамперед з формалізмом і футуризмом <g/> .
doc#4 <p> Так <g/> , повертаючися до літератури <g/> , поезії й літературознавства <g/> , повірено в те <g/> , що твори літератури « <g/> робляться <g/> » і що дію їхнього механізму на людську психіку можна розкласти на механічні частини-засоби <g/> , що літературні твори можна складати й розкладати ad libitum <g/> , як фабричний варстат або накрутну іграшку <g/> .
doc#4 Так <g/> , як у японському стриманому й лаконічно-недоговореному малюнку бачиш — відтворюєш цілість <g/> , так і тут <g/> .
doc#4 Так і « <g/> нові <g/> » поезії <g/> .
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#4 <p> Тільки ж сучасний світ і сучасна людина не здатні на послідовну ідилію ( <g/> нагадаю <g/> : « <g/> Ми тепер понурі і завзяті <g/> » <g/> ) <g/> , і в ідилію вкрадається зрада <g/> , уявна <g/> , як у Штравсовому « <g/> Інтермеццо <g/> » <g/> , чи й справжня — </p><p> Так страшно зробитись нелюбою </p><p> тому <g/> , хто застував цілий світ <g/> . </p>
doc#4 Так у барокковій « <g/> серенаді <g/> » любовна арія чергувалася легко й вільно з танцем <g/> , з сумним плачем за втраченим коханням <g/> , зі згадкою про смерть <g/> , </p><p> жіґа з тарантелею <g/> , ґавот з танцем смерти <g/> .
doc#4 Так постав крізь гру суперечностей і неправдоподібностей ліричний образ героя збірки — портрет самої авторки <g/> .
doc#4 Так бачимо тут садок і леваду <g/> , верболіз <g/> , липу <g/> , грушу <g/> , вишні <g/> , рожі <g/> , чуємо гавкіт сірого Гаршнепа <g/> , бачимо кухню в присмеркових сутінках і плахту на жердці <g/> , Явдоха пече паляниці <g/> , мама наділяє грушею <g/> , працюють Марина й Одарка <g/> , батько оповідає казки <g/> , довідуємося й про місцеві річки-потоки Руду й Різовату <g/> …
doc#4 Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ?
doc#4 <p> Так <g/> , але це переклад <g/> , і слова належать Робертові Фростові <g/> . </p>
doc#4 <p> Так <g/> , але це Наталя Лівицька-Холодна <g/> , що вибрала цей вірш для перекладу і що поставила його в останній <g/> , найважучішій позиції <g/> : останнім словом <g/> . </p>
doc#4 » — </p><p> Так казали там у нас <g/> , — </p><p> іде продовження — </p><p> А тепер припадком </p><p> тут у мене <g/> , під вікном <g/> , </p><p> бузини — як море <g/> ! </p>