Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Ми вибрали позицію невоювання в чужих війнах <g/> .
doc#4 Ми тут маємо справу не з її архівом <g/> , а зі збіркою <g/> , як вона воліла ту збірку <g/> , те своє поетичне обличчя <g/> , бачити і бути баченим <g/> . </p>
doc#4 Ми тепер у родинному меш- канні-притулку <g/> .
doc#4 Ми свідомо ведені тут крізь життя людини <g/> , збережене для майбутнього <g/> , з одного боку <g/> , в поетичних « <g/> листках з щоденника <g/> » <g/> , з другого <g/> , в зоровому образі авторки <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Якось страшно <g/> » <g/> ) </p><p> Ми тепер понурі і завзяті <g/> , </p><p> Нас тепер ще тяжче стало взяти Тихим словом ніжности й тепла <g/> . </p>
doc#4 Ми довідуємося про її освіту з романських літератур <g/> , збірка подає <g/> , ніби демонстративно <g/> , багатий вибір перекладів з французької мови <g/> , але ніде нема біографічних слідів очитаности в німецькій поезії <g/> , навіть обізнаности на ній <g/> . </p>
doc#4 То це смиренна покора — </p><p> Ми ж <g/> , спрацьовані <g/> , будемо ждати </p><p> тіні й ласки вечірніх крил <g/> … </p>
doc#4 <p> Тільки ж сучасний світ і сучасна людина не здатні на послідовну ідилію ( <g/> нагадаю <g/> : « <g/> Ми тепер понурі і завзяті <g/> » <g/> ) <g/> , і в ідилію вкрадається зрада <g/> , уявна <g/> , як у Штравсовому « <g/> Інтермеццо <g/> » <g/> , чи й справжня — </p><p> Так страшно зробитись нелюбою </p><p> тому <g/> , хто застував цілий світ <g/> . </p>
doc#5 Ми знаємо <g/> , що Марта Висоцька мешкає на Жилянській вулиці <g/> , а Льова Роттер на Печерську <g/> , на Арсенальній <g/> , але це тільки назви <g/> , орієнтири <g/> , а не образи <g/> .
doc#5 Ми побачимо це далі <g/> . </p>
doc#5 Ми нарешті знайшли центральний конфлікт « <g/> Невеличкої драми <g/> » <g/> .
doc#5 Ми знаємо тепер <g/> , чому ніхто не заперечував Славенкові <g/> : бо автор дав йому змогу безперешкодно заперечити самого себе <g/> .
doc#6 Ми не знайдемо в нього картин <g/> , що звалися б <g/> , як ставало модно в той час <g/> , “ <g/> Без назви <g/> ” <g/> .
doc#6 Ми не знаємо <g/> , наприклад <g/> , чи він мав якусь бібліотеку і <g/> , якщо мав <g/> , з чого вона складалася <g/> .
doc#7 Ми перебиваємо копії тих копій з додатковим запізненням у сорок років <g/> .
doc#9 Не хто інший <g/> , а Богдан Дідицький писав тоді <g/> : « <g/> Ми много полагали на сподіваноє сообщеніє словесне с Україною <g/> .
doc#9 Ми на їх <g/> , а вони на нас чинили б живий і дуже корисний для народної справи вплив <g/> »2. Отже <g/> , тут не тільки приймається як аксіома синтетично-штучний характер літературної мови <g/> , а і галичанам надається роля організатора й упорядного центру цієї піднесеної на вищий щабель загальноукраїнської літературної мови <g/> ! </p>
doc#9 Б. Грінченко писав <g/> : « <g/> Ми проміж себе <g/> , в своєму гурті можемо й про далеко важливіші речі сперечатися <g/> , але це ні трохи не пошкодить нам іти до однієї мети вкупі <g/> , і такі люди <g/> , як д. І. Франко все ж сидітимуть на покуті в українській хаті <g/> …
doc#9 Ми вже аналізували його погляди 1891 — 1892 рр <g/> .
doc#9 , Канів <g/> ) <g/> ; судний ( <g/> « <g/> Ми не судні з таким розмовляти <g/> » — « <g/> У пущі <g/> » <g/> , IX <g/> , 95 <g/> , Грін <g/> .