Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> І знову <g/> : </p><p> Поки огонь не захолонув <g/> , </p><p> Ходімо лучче до Харона — </p><p> Через Лету бездонную </p><p> Та каламутную </p><p> Перепливем <g/> , перенесем </p><p> І Славу святую — </p><p> Молодую <g/> , безвічную <g/> . </p>
doc#1 <p> І знову <g/> : </p><p> Поки огонь не захолонув <g/> , </p><p> Ходімо лучче до Харона — </p><p> Через Лету бездонную </p><p> Та каламутную </p><p> Перепливем <g/> , перенесем </p><p> І Славу святую — </p><p> Молодую <g/> , безвічную <g/> . </p>
doc#1 І всюди цей процес перегляду і переосмислення ішов в одному й тому ж напрямку <g/> : відмова від зовнішнього ефекту <g/> , зосередження дії на внутрішньому світі й духовних цінностях людини <g/> ; особливе відчуття вселенської злагоди <g/> , душевна рівновага <g/> , злиття зі Всесвітом в ідеальній гармонії <g/> . </p>
doc#1 Глава XIV <g/> » <g/> , написаному 26 грудня 1859 р. <g/> , з його кривавим образом на- роднього бунту і самосуду <g/> , незрівнянних у своїй жорстокості <g/> : </p><p> Не втечете </p><p> І не сховаєтеся <g/> : всюди </p><p> Вас найде правда-мста <g/> … </p>
doc#1 <p> Врешті <g/> , у версії від 31 травня поет навіть готовий віддати царям усі « <g/> добра <g/> » цього світу <g/> : </p><p> Тим неситим очам <g/> , </p><p> Земним богам-царям <g/> , </p><p> І плуги <g/> , й кораблі </p><p> І всі добра землі <g/> , — </p><p> тим самим залишаючи людству щастя праці і щастя духовної зосередженості так увесь конфлікт переноситься із соціяльного пляну у плян людської душі <g/> , віри і почуттів <g/> . </p>
doc#1 <p> Врешті <g/> , у версії від 31 травня поет навіть готовий віддати царям усі « <g/> добра <g/> » цього світу <g/> : </p><p> Тим неситим очам <g/> , </p><p> Земним богам-царям <g/> , </p><p> І плуги <g/> , й кораблі </p><p> І всі добра землі <g/> , — </p><p> тим самим залишаючи людству щастя праці і щастя духовної зосередженості так увесь конфлікт переноситься із соціяльного пляну у плян людської душі <g/> , віри і почуттів <g/> . </p>
doc#1 <p> Але він надіється <g/> , що сам Господь покарає їх <g/> , а не збунтований і сліпий натовп <g/> : </p><p> Повинна буть <g/> , бо сонце стане <g/> , </p><p> І осквернену землю спалить <g/> . </p>
doc#1 <p> Вже не ватажка бунтарів виглядає він у своїх мріях і думах <g/> , а апостола правди і науки <g/> : </p><p> І день іде <g/> , і ніч іде <g/> . </p>
doc#1 <p> І <g/> , голову схопивши в руки <g/> , </p><p> Дивуєшся <g/> , чому не йде </p><p> Апостол правди і науки <g/> ? </p>
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 І навпаки <g/> , пейзаж його лихих видив — це російський пейзаж <g/> , як звичайно <g/> , санктпетербурзький ( <g/> « <g/> Якось-то ідучи вночі <g/> » від 13 листопада I860 р. <g/> ; « <g/> О люди <g/> !
doc#1 Він продовжує думку про парості <g/> : </p><p> І виростуть <g/> ; і без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 І щоб підкреслити безсмертність України <g/> , він знову повторює той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після того підхоплює раніше розпочате речення про занепад давньої України <g/> , безверхого козака ( <g/> безверхого <g/> , бо позбувся правлячої верхівки <g/> ) <g/> , старого дуба <g/> , чиє верховіття вигризене шашелями <g/> , але коріння ( <g/> селянство <g/> , трудовий люд « <g/> Молитви <g/> » <g/> ) усе ще живе й пускає зелені пагони <g/> .
doc#1 Вони були цілком ясно зформульовані в його « <g/> посланії <g/> » « <g/> І мертвим <g/> , і живим <g/> , і ненарожденним землякам моїм <g/> …
doc#2 <p> Ворожить про весну колишню <g/> , </p><p> Любов вціловує в слова </p><p> І випускає — сокіл-пісню </p><p> З гаптованого рукава <g/> . </p>
doc#2 І тільки по хвилині роздуму стає ясно <g/> , скільки в цьому сміливости й майстерности і як це підносить тему пращура нашого <g/> . </p>
doc#2 І може б ми й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> , якби дивним дивом не накладалося на цей комплекс почуттів ще одне <g/> : почуття рокованости <g/> .
doc#2 І справжнє чудо поезії виявляється в тому <g/> , що те <g/> , що мало б за таких умов стати епосом <g/> , усе таки зберігає властивості лірики <g/> .
doc#2 <p> І не надивиться <g/> , либонь <g/> , </p><p> на вроду сина парубочу <g/> , </p><p> і не натішиться досхочу <g/> . </p>
doc#2 <p> І все це разом і зокрема — наскрізь лірика <g/> , наскрізь Лятуринська <g/> , світ її очима <g/> .