Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Але він надіється <g/> , що сам Господь покарає їх <g/> , а не збунтований і сліпий натовп <g/> : </p><p> Повинна буть <g/> , бо сонце стане <g/> , </p><p> І осквернену землю спалить <g/> . </p>
doc#81 І тут мій річник був останнім відносно вільним — прогалини й відсталість були спричинені не тиском згори <g/> , а провінційністю Харкова і <g/> , зрештою <g/> , провінційністю панівних прямувань у тогочасному російському мовознавстві <g/> , хоч там уже був Щерба <g/> , був Ларін <g/> , був Поліванов <g/> …
doc#90 І <g/> , розд <g/> .
doc#45 І так і ні <g/> .
doc#84 І біда МУРу зовсім не в тому <g/> , що якийсь письменник не так змалював українську жінку <g/> , як того хотілося комусь там <g/> , і не в тому <g/> , що хтось занадто захопився літературними експериментами <g/> , а в тому <g/> , що мистці <g/> , зібрані в МУРІ <g/> , попри всю пристрасність свого бажання <g/> , не створили ще концепції України в нашій добі <g/> .
doc#37 <p> І хоч переклад остобісів <g/> , </p><p> Але десь є оригінал <g/> . </p>
doc#4 ( <g/> с. 435 <g/> ) </p><p> Та поки билось і сіклось <g/> , </p><p> Жар на солому впав якось <g/> , </p><p> І запалало все кругом <g/> , </p><p> Горить костром тим трупам трьом <g/> . </p>
doc#81 І його вихід у науку припав на цей страшний час <g/> , і <g/> , як інші <g/> , Догадько мусів іти за Тичининим « <g/> Співай <g/> , поете <g/> , з нами в тон <g/> » <g/> .
doc#94 І спробуй тут українізувати Україну <g/> !
doc#87 Світ замикається у скойці <g/> . Поза скойкою — нічого світлого <g/> , порядного <g/> , чистого <g/> . </p><p> І якби тут автор поставив крапку <g/> , то його книга була б книгою одчаю і смерти
doc#4 , — </p><p> ( <g/> « <g/> Перед відходом <g/> » <g/> ) </p><p> що вона більше не пише <g/> , як у « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> : </p><p> Я твердо вірю <g/> , Боже мій <g/> , </p><p> лише святий вогонь-ненависть </p><p> пірве з кайданів нарід мій </p><p> і поведе його до слави <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Сповідь <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> або <g/> : </p><p> І затремтить рука злодійська <g/> , </p><p> здригнеться Київська земля </p><p> і понесе сто тисяч війська </p><p> під стіни білого Кремля <g/> . </p>
doc#28 , </p><p> ( <g/> « <g/> Данте <g/> » <g/> ) </p><p> у спогадах про мітичний золотий вік <g/> , так поетично оспіваний у сонеті « <g/> Діва <g/> » <g/> : </p><p> І бачиться <g/> : гаї і тихі плавні </p><p> Спогадують ті золоті літа <g/> , </p><p> Як люд не знав ні спису <g/> , ні щита </p><p> І війни спали <g/> , дикі і безславні <g/> , – </p><p> то <g/> , нарешті <g/> , в єднанні з природою <g/> : </p><p> Отак би тут упасти край дороги <g/> , </p><p> Примкнувши вії <g/> , і хоча б на мить </p><p> Від псів гавкучих солодко спочить <g/> , – </p><p> ( <g/> « <g/> Суниці <g/> » <g/> ) </p><p> скрикує поет <g/> , опинившися в соняшному сосновому лісі <g/> . </p>
doc#58 І ключем до неї мав би бути малий діялог між Домахою й малим Дмитриком <g/> : </p><p> Дмитрик <g/> .
doc#59 І при нагоді — коли був слухач — філософував <g/> , трошки парадоксально й трошки цинічно <g/> .
doc#48 І він мав на це право <g/> .
doc#51 І тепер ще згадки про них і посилання на їхні твори такі ж рідкі й боязкі <g/> , як посилання на праці їх сучасників з підсовєтської України <g/> . </p>