Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> Щоб розв'язати цю явну суперечність <g/> , Ріс удається до твердження <g/> , що слово збагачується тут до ступеня речення не мовно <g/> , і навіть не в мислі мовця <g/> , а тільки в сприйнятті слухача ( <g/> або читача <g/> ) <g/> , який " <g/> здобуває з супровідних обставин потрібне для того <g/> , щоб змогти вивести [ <g/> herauslesen <g/> ] повідомлення з голого уявлення <g/> " <g/> ; " <g/> це саме слухач є той <g/> , хто в переданому значенні слова знаходить зміст речення <g/> , вкладає його в почуте або прочитане [ <g/> hineinhört oder herausliest <g/> ] " <g/> .
doc#45 Але він його і не зрікається <g/> , навпаки <g/> , Так <g/> , говорячи про студентські роки <g/> , він згадує українську бібліотеку Ніговського <g/> , ознайомлення з якою " <g/> не осталось без влияния на позднейшие мои занятия <g/> " ( <g/> Пипін 421 <g/> ) <g/> .
doc#9 і справи про кропки над і вони цілком полишають отим завзятим граматистам та правдивим схоластам <g/> , для яких " <g/> нема в світі <g/> , як букви <g/> "»5. </p><p> А це тільки сприяло ширенню позичень <g/> .
doc#15 Практично ж Л. А. Булаховський <g/> , очевидно <g/> , схильний уважати реченням тільки конструкції з verbum finitum і ті <g/> , в яких " <g/> є засоби виявлення граматичної присудковости <g/> " <g/> . </p>
doc#98 Мова тут не про до блювоти і наскрізь набридлу « <g/> дружбу народів <g/> » <g/> , про хемічний склад самої крови нашої нації <g/> , без якої ( <g/> крови <g/> ) нема й самої нації <g/> . </p>
doc#40 Одні з них <g/> , з іменниковими й числівниковими корелятами в відповіді <g/> , відміняються тільки в відмінках <g/> : хто <g/> , що <g/> , скільки <g/> ; інші <g/> , з прикметниковими корелятами <g/> , — в родах <g/> , числах і відмінках <g/> : який ( <g/> про властивість предмета <g/> ) <g/> , чий ( <g/> про приналежність предмета <g/> ) <g/> , котрий ( <g/> про місце предмета за порядком <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#11 Яка ( <g/> чия <g/> ?
doc#16 Нечуя-Левицького і інші твори про родинні й сусідські сварки <g/> , яких ( <g/> і творів <g/> , і сварок <g/> ) у нашій літературі чимало <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#40 Це наростки -ай ( <g/> -яй <g/> ) <g/> , зв'язаний з кінцевим наголосом ( <g/> горлай <g/> , гультяй <g/> ) <g/> , -ака ( <g/> яка <g/> ) <g/> , з наголосом на наростку ( <g/> вояка <g/> , кусака <g/> , посіпака <g/> ) <g/> ; здебільшого таке саме значення мають і наростки -ло ( <g/> -йло <g/> ) ( <g/> гарикало <g/> , бовкало <g/> , шукайло <g/> ) <g/> , -ко ( <g/> хвалько <g/> , чванько <g/> , хапко <g/> , забудько <g/> , незнайко <g/> ) і -ун ( <g/> брехун <g/> , ласун <g/> , сопун <g/> ; дикун <g/> ) <g/> , зв'язаний з кінцевим наголосом <g/> .
doc#40 <p> Натомість одначе ці прикметникові займенники <g/> , на відміну від звичайних прикметників <g/> , часто і легко узгоджуються не тільки з іменниками <g/> , а і з прикметниками ( <g/> так само <g/> , як і займенник який <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 ) <g/> , яке <g/> , асоціюючися із словом водоспад <g/> , підкреслює рясноту врожаю плодів і силу їх спадання <g/> .
doc#92 І поготів я не мусів відкидати новорічне запрошення <g/> , яке <g/> , без сумніву <g/> , було актом доброї волі й бажання підтримувати добрі — бодай на позір добрі стосунки <g/> .
doc#26 Походить це <g/> , мабуть <g/> , з того відчуття носталгії до Гетьманщини <g/> , яке <g/> , безперечно <g/> , є в « <g/> Енеїді <g/> » <g/> .
doc#10 І щоб дорозумітися причин такого роду язикової зміни <g/> , щоб визначити відповідне схрещення <g/> , треба дошукатися історичних подій <g/> , які <g/> , бувши зв'язані з групою говірок <g/> , де відповідна язикова зміна відбулася <g/> , спричинилися до цієї зміни <g/> ” <g/> , пише вона ( <g/> 20 <g/> , 79 <g/> ) <g/> .
doc#68 <p> Яку <g/> , велику чи малу <g/> , ми не можемо знати <g/> .
doc#86 ) <g/> , почасти було використане не надто принциповими ділками <g/> , які <g/> , вирішивши <g/> , що й на патріотизмі можна будувати бізнес <g/> , активно й собі взялися підігрівати й так досить розпечену атмосферу <g/> .
doc#40 Перші <g/> , які <g/> , власне <g/> , і є те <g/> , що ми назвали етранжизмами <g/> , це такі чужі слова <g/> , які ще не припасувалися до нашої мови або не цілком припасувалися до неї <g/> , і тому мовець відчуває <g/> , що вони чужі <g/> .
doc#40 <p> Виразніший інтонаційний характер має тільки розділка <g/> , яка <g/> , власне <g/> , є не так розділовий знак <g/> , як знак зростання двох слів в одне ( <g/> напр <g/> .