Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Війну ще тримали на ланцюжках офіційної пропаганди <g/> , в якій тільки проникливий здогадувався про розміри сталінградської остаточної катастрофи <g/> . </p>
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#2 Але нічого не зраджено з старого поетичного світу <g/> , яким вона почала першу свою збірку <g/> .
doc#6 Скомпресованости двадцятип'ятирічного розвитку в житті канадського імгранта в одній картині Курилик хоче осягти тим <g/> , що показує на ній фармера <g/> , який оре землю плугом з трьома волами в запряжці тоді <g/> , як коло будинка працює механічна пила — знаряддя різних епох <g/> , що <g/> , твердить він <g/> , не співіснували в реальному часі <g/> .
doc#6 Тільки особисто це було для нього кривавою виразкою на душі <g/> , бо він не народився в цьому світі <g/> , а приніс із свого дитинства те <g/> , що пізніше він назве “ <g/> бездушною приземністю [ <g/> insensitive earthiness <g/> ] української громади <g/> , в якій я виріс <g/> ” ( <g/> 43 <g/> ) <g/> .
doc#6 Але вже сьогодні можемо ствердити <g/> , що він міг захоплюватися й складними літературними творами від Джойса й Еліота до “ <g/> The Hound of the Heaven <g/> ” Франсіса Томпсона <g/> , далеко не простої поеми <g/> , яку Курилик знав мало не напам'ять <g/> .
doc#6 В останні роки свого життя <g/> , за відносного матеріального достатку <g/> , він залюбки наймав асистентів <g/> , щоб домальовувати на своїх картинах деталі <g/> , які його не цікавили <g/> , — камені <g/> , рослини тощо <g/> . </p>
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 З України досі йшло світло в Галичину <g/> , твори українські ідейно стояли вище од галицьких та й мали вплив <g/> »3. З цього критерію залежносте мовних впливів від позамовних суспільних чинників випливає і те <g/> , що в ті роки Галичина впливала на українську літературну мову <g/> , випливає і погляд А. Кримського на майбутнє <g/> : « <g/> Те з нарічий стане пануючим <g/> , яке зробить найбільше на ріднім полі <g/> , — яке видасть найкращі писання ( <g/> я розумію найкращі змістом <g/> ) <g/> .
doc#9 Але надзвичайно характеристичне <g/> , що навіть старий і безмежно консервативний <g/> , затятий у своїй консервативності І. Нечуй-Левицький не може наважитися до краю закинути все внесене в літературну мову на попередньому етапі розвитку і повинен усупереч своїй позиції принципової оборони діялектної одноосновности літературної мови припустити в новітній літературній мові деякі слова <g/> , які він уважає за галицькі з походження <g/> .
doc#9 Такий менш або більш хаотичний стан <g/> , який тривав до середини п'ятдесятих років <g/> , не пояснюється лише тільки тим <g/> , що не можна знати <g/> , чи та повінь буде колись загальмована і де можна її зупинити <g/> , але також тим <g/> , що зміни в літературній мові проникли глибоко <g/> , що її переорієнтація для стилістичного використання охоплює майже всі мовні засоби <g/> .
doc#9 Важливіше підкреслити те <g/> , що принцип — назвімо це — відокремленої дводіялектності <g/> , на якому базується зокрема хорватський варіянт сербохорватської літературної мови <g/> , актуальний і в наш час <g/> .
doc#9 Настанова на використання лексики з різних діялектів може бути проілюстрована вже з « <g/> Катерини <g/> » <g/> , де протягом однієї сторінки читаємо <g/> : « <g/> Реве <g/> , стогне хуртовина <g/> » — « <g/> Утомилась Заверюха <g/> » — « <g/> Еге <g/> , бачу <g/> , яка фуґа <g/> !
doc#9 чернігівські елементи в мові активно підсичував Куліш <g/> , вплив якого був тим більший <g/> , що він був не тільки сам письменник <g/> , а і редактор <g/> , і організатор літератури <g/> , до того ж винятково темпераментний і рухливий <g/> .
doc#11 <p> Боже <g/> , які ми були наївні ще так недавно <g/> , 1992 року <g/> .
doc#12 : „В той день <g/> , з якого ми починаємо наше оповідання ( <g/> 6. лютого 1648 р. <g/> ) <g/> , в Несвічу було повно гостей“ ( <g/> Орест Левицький <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 <p> Другий учень Потебні <g/> , передчасно померлий А. В. Попов <g/> , що присвятив спеціяльну працю називному відмінкові ( <g/> поруч із знахідним і кличним <g/> ) і висунув в ній оригінальну теорію походження двоелементного речення з двох цілком самостійних і незалежних елементів <g/> , про яку нам ще доведеться далі сказати <g/> , все ж практично не відрізняє ні називних речень <g/> , ні <g/> , тим більше <g/> , їх підтипів <g/> .
doc#15 <p> Шахматов сміливо дає цим конструкціям назву речень <g/> , виділяючи їх з-поміж інших одноелементних безприсудково-підметових речень в окрему групу <g/> , яку він називає іменними номінативними реченнями <g/> .
doc#15 <p> Як абсолютно безприсудкові розглядаються ті слова і словосполучення <g/> , які Пєшковський називає екзистенціяльними називними реченнями <g/> , причому вони поділяються на фрази з іменниками речовими ( <g/> " <g/> предметными <g/> " <g/> ) <g/> , з іменниками <g/> , що походять від дієслів або означають дії <g/> .