Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> З перспективи геть пізнішого часу вся авантюра виглядає ( <g/> як і сказано <g/> ) поганим водевілем <g/> .
doc#0 Він нікому не заподіяв зла і більше прислужився своїй батьківщині <g/> , себто не Росії і не Німеччині <g/> , а своїй <g/> , поводячися так <g/> , як поводився <g/> . </p>
doc#4 <p> Істотна різниця між романом і « <g/> щоденником <g/> » — та <g/> , що в романі автора може не бути <g/> , — не бути як літературного образу <g/> , в щоденнику він неодмінно присутній <g/> , і одна з читацьких насолод саме в тому <g/> , щоб цей образ камінчик по камінчику складати <g/> , відтворювати й приміряти до себе <g/> : чи він <g/> , автор <g/> , — такий <g/> , як я <g/> ?
doc#5 Він появився в романі не стільки з ідеологічних причин ( <g/> як усі інші герої <g/> ) <g/> , скільки радше з сюжетних <g/> .
doc#6 <p> Своєрідний стихійний екзистенціялізм Курилика знаходить свій малярський вияв <g/> , як ми бачили <g/> , в тематиці його картин <g/> , у пропорціях намальованого ( <g/> малість людини <g/> ) <g/> , у доборі кольорів <g/> , у грі світла <g/> .
doc#6 <p> Було багато нодібности в біографіях Ван Гога й Курилика <g/> , як останній читав про неї в книзі Стовна <g/> , і в деталях <g/> .
doc#9 Спочатку запеклий прихильник і навіть апологет Галичини ( <g/> « <g/> Я так набрид навіть своїм найближчим приятелям своїми непрестанними розмовами про Галичину <g/> , що мене прозвали Михаїл Галицький <g/> »2 <g/> , — згадував він про ці часи <g/> ) <g/> , він потім <g/> , побувавши в Галичині <g/> , різко змінює своє ставлення до Галичини взагалі <g/> : « <g/> Галичина така <g/> , як вона є <g/> , не може нам послужити ні до чого <g/> , а сама мусить бути перше зреформована <g/> »3. І <g/> , видимо <g/> , виявляючи цим приховано своє глибоке невдоволення галичанами <g/> , залюбки Цитує лайливу характеристику їх <g/> , нібито одержану ним у листі від одного українця <g/> : « <g/> Господи <g/> !
doc#9 Ось як характеризує Люба прихильників етнографічно витриманої літературної мови <g/> : «" <g/> Штучність <g/> " <g/> , " <g/> літературщина <g/> " <g/> , " <g/> признаю тільки народну мову <g/> " <g/> .
doc#9 Сучасники щораз виразніше помічають <g/> , що літературна мова <g/> , як вони її зустрічають у галицьких журналах і газетах <g/> , має чимало для них незвичного <g/> . </p>
doc#9 <p> В історичній перспективі стаття І. Франка була така ж хибна <g/> , як і стаття Б. Грінченка <g/> .
doc#9 широкім ужиттю <g/> , як є широкі течії життя людського <g/> , найшовся язик руський в Галичині <g/> .
doc#9 При цьому з нашого розгляду вилучаємо ранні твори письменника <g/> , де можна припускати несвідоме використання галицьких мовних елементів <g/> , а мимовільну данину рідній подільській говірці <g/> , як вилучаємо теж і « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> , де галицькі мовні елементи ( <g/> власне гуцульські <g/> ) впадають в очі кожному <g/> , але де вони зумовлені не загальною програмою розвитку літературної мови <g/> , а специфічним стилізаційно-мистецьким завданням <g/> .
doc#9 Але <g/> , як і завжди в таких випадках <g/> , штучні організаційні форми могли гальмувати процес <g/> , якого вимагало життя <g/> , але не могли цілком його припинити <g/> , і мовне вимішування в ці роки <g/> , безперечно <g/> , триває досить інтенсивно <g/> .
doc#9 Всякі словечка типу цофати <g/> , бадати <g/> , подивляти <g/> , овшім або прецінь тоді будуть <g/> , мабуть <g/> , непотрібні так само <g/> , як і тепер <g/> . </p>
doc#9 Церковнослов'янські елементи російської мови <g/> , церковнослов'янські елементи болгарської літературної мови ( <g/> які <g/> , як відомо <g/> , часто прийшли з Росії в Болгарію <g/> ) <g/> , романські елементи англійської літературної мови використовуються передусім в поезії <g/> , науці й філософії <g/> .
doc#9 Він не був такий активний і ґвалтовний <g/> , як вплив Галичини <g/> , тому він не спричиняв таких запальних дискусій <g/> .
doc#10 І Ганцов доходить до висновку <g/> , що “ <g/> тим самим мав рацію Михальчук <g/> , коли він припускав первісний поділ українського племени на дві групи — одну південно-західну і північно-східну ( <g/> 12 <g/> , 111 <g/> , 214 <g/> ) <g/> ; що в українській мові дослідник “ <g/> має розірізняти <g/> , як у великоросійському <g/> , дві головні групи говірок <g/> , обидві дуже старі і об'єднані тільки в дальшому історичному розвитку <g/> ” ( <g/> там таки 215 <g/> , також 7 <g/> , 186 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Заслугою Ганцова є те <g/> , що він простежив <g/> , як конкретно за останнє сторіччя йде відступ північних говірок перед південними ( <g/> 16 <g/> , 275—279 <g/> ) у вимові дифтонгів з о <g/> , е <g/> , ѣ і рефлексів ȩ. Нарешті <g/> , Ганцов остаточно довів первісну належність карпатських говірок до південно-західньої групи <g/> , хоч вони й зберігають тепер багато українських архаїчних рис <g/> , а почасти розвинули деякі нові риси ( <g/> див <g/> .
doc#10 Одначе і сьогодні ще цікаві її міркування про міру самостійності и як фонеми в українській мові ( <g/> 23 <g/> , 22919 <g/> ) <g/> , а також про те <g/> , чи графічні сполуки в з попереднім голосним ( <g/> типу дав <g/> ) можна вважати за дифтонги з фонологічного погляду ( <g/> 14 <g/> , 546 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Андре Мазон <g/> , дуже зацікавила мовознавця такої слави як Антуан Меє24. Але відгуки в СССР були незначні <g/> , а в Совєтській Україні — жадних <g/> .