Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 листопада 1860 р. <g/> , і <g/> , до певної міри <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , 1860 р. <g/> ) <g/> . В останньому Шевченковому вірші
doc#1 Говорячи про останній період у його творчості <g/> , я принагідно виділив деякі схожі й відмінні риси
doc#2 збірки видано обидві старі і нову - « <g/> Веселку <g/> » <g/> , мені здається <g/> , що я можу докинути дещо до старих
doc#2 старі і нову - « <g/> Веселку <g/> » <g/> , мені здається <g/> , що я можу докинути дещо до старих характеристик <g/> , як
doc#2 характеристик <g/> , як <g/> , певно <g/> , не один зможе після мене <g/> . Бо поезія Лятуринської глибока <g/> , і <g/> , хоч які
doc#2 побачити дно </p><p> Розкриваю свої карти одразу <g/> . Я хочу подивитися на поезію Лятуринської з
doc#2 , жадних висловів почуття <g/> , не казавши вже про « <g/> я <g/> » автора <g/> . Воно було б неможливе <g/> . Замість рим
doc#2 світ створила <g/> ! </p><p> Звичайно лірика починається з я <g/> : так я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> . З поезії
doc#2 створила <g/> ! </p><p> Звичайно лірика починається з я <g/> : так я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> . З поезії Лятуринської я
doc#2 лірика починається з я <g/> : так я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> . З поезії Лятуринської я здебільшого
doc#2 я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> . З поезії Лятуринської я здебільшого усунене <g/> , опис поетчиних
doc#2 , гнучка й витончена <g/> . Кілька прикладів <g/> . </p><p> « <g/> Я <g/> » впроваджується через « <g/> ти <g/> » <g/> : « <g/> Ти ще не вмер <g/> , ти
doc#2 Дністер 3 Дніпра ти видибаєш <g/> , боже <g/> ! » Жадного я <g/> , але й не безлике він <g/> ; крізь ти звертання бачимо
doc#2 лірична згадка-мрія про рідну Волинь обминає « <g/> я <g/> » <g/> , заступаючи його безособовим реченням <g/> , а
doc#2 зчаста </p><p> і проковтнуть одну на щастя <g/> . </p><p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція
doc#2 буде день немов <g/> , у січні <g/> , </p><p> день зимний безнадії <g/> . </p><p> Я вишлю голуба і човен </p><p> і з пір'ям і з вітрилом
doc#2 голуба і човен </p><p> і з пір'ям і з вітрилом жарним <g/> . </p><p> Я висилатиму все знову </p><p> і висилатиму намарно <g/> . </p>
doc#2 в мужність і поезію загальної ваги <g/> , а « <g/> я <g/> » стає не центром світу <g/> , а тільки займенником <g/> ,
doc#2 навіть вістка про смерть милого стає обрядом <g/> : </p><p> Я знаю певно <g/> : дня одного </p><p> прохожий по пустих
doc#2 певно <g/> : дня одного </p><p> прохожий по пустих дорогах </p><p> мені доручить мовчки меч </p><p> увесь у щербі <g/> . Безумна з