Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Чим різнилося приречення Ленінграда чи Сталінграда від убивчих мерзлот Заполяр'я <g/> ? </p>
doc#0 Зрештою <g/> , чим був поганий Красний Лиман <g/> ?
doc#0 Чим аніяк не говориться <g/> , що серед чехів не було героїки всерйоз <g/> , від хоч би спаленого Яна Гуса <g/> , від походів Яна Жижки до самоспаленого вже майже за нас Яна Палаха <g/> , чиє місце самострати пражани дбайливо й зворушливо відзначають покладанням квітів і незгасним вогнем <g/> .
doc#4 Російський формалізм і його боязкий учень <g/> , формалізм український <g/> , були власне в своїй доглибній суті проявом тієї ідеологічної настанови <g/> , яка найбільше відповідала духові жовтневої революції <g/> , розгляда- ної як промисловий переворот <g/> , що нищив щасливі ілюзії й « <g/> забобони <g/> » допромислової доби <g/> , чим та революція в своїй істоті й була <g/> .
doc#4 І вони тим миліші <g/> , чим віддаленіші й недосяжніші <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 <p> Та поруч і чим пізніше <g/> , тим частіше в « <g/> нових <g/> » поезіях з'являється інший образ смерти <g/> .
doc#5 » – « <g/> Я щасливий <g/> , – веде далі Славенко <g/> , – що живу в ту добу й у тій країні <g/> , коли й де розум гостро протиставлено всьому кволому <g/> , нікчемному <g/> , чуттєвому <g/> , чим так щедро обдаровує нас природа <g/> » <g/> .
doc#5 Ну <g/> , чим не новітня Катерина <g/> ?
doc#5 Гіпертрофія раціонального <g/> , що її репрезентує Славенко <g/> , показується теж не чим іншим <g/> , а забуренням білка <g/> .
doc#6 Небо може бути не тільки загрозою <g/> , воно може справді поглинути те <g/> , чим існує людина <g/> , як от собак і санки <g/> , що ними живе інуїт ( <g/> “ <g/> Постання сузір'я Плеяд <g/> ” <g/> , ч. 16 <g/> ) <g/> , або й саму людину ( <g/> “ <g/> А тоді одного дня Том не повернувся <g/> ” — ч. 9 <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 У його автобіографії Хтось був з ним і в ньому <g/> , але в дійсності Він був радше коло нього <g/> , і сам Курилик у слові не завжди був тим <g/> , чим він був у дійсності <g/> .
doc#7 Але для того <g/> , щоб іти цим рівнобіжним шляхом <g/> , треба <g/> , поперше <g/> , мати щось за душею власного <g/> , подруге <g/> , знати <g/> , відчувати і співпереживати те <g/> , чим живе Европа й Америка в духовості і в поезії <g/> . </p>
doc#8 Та чим старший він робився <g/> , тим більше втрачав смак до цього стилю наукової роботи <g/> , прямуючи за всяку ціну до синтези і лишаючи недоговореним те <g/> , що його <g/> , особисто його <g/> , не цікавило <g/> .
doc#9 ( <g/> Сімович мав свої порахунки з галицькою інтелігенцією <g/> , аж до того <g/> , що заявляв <g/> : « <g/> Я не галичанин <g/> , я — буковинець <g/> » — чим він не був <g/> , але в глибині душі він був гарячим — у межах загальноукраїнського душевного прив'язання — галицьким місцевим патріотом <g/> .
doc#9 Правда <g/> , він не пише <g/> , чим він обґрунтував свою пропозицію використати галицькі слова в поезії <g/> , але <g/> , очевидно <g/> , це мотивувалося загальноромантичними основами світогляду автора листа <g/> .
doc#9 <p> Чим далі <g/> , тим більшає кількість нового в літературній мові <g/> , тим виразніше зростає відмінність зрощуваної на галицькому ґрунті літературної мови від мови <g/> , знаної і вживаної ( <g/> переважно <g/> , звичайно <g/> , серед народних мас <g/> ) на Великій Україні <g/> .
doc#9 Коли хочеш карати Росію й Україну <g/> , карай їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч
doc#9 <p> Побічно ці ж мовні емоції захоплення усною мовою галичан <g/> , можна думати <g/> , відбилися у відомому висловленні Лесі Українки <g/> : « <g/> Не знаю <g/> , чим се об'яснити <g/> , тільки галичани краще говорять <g/> , ніж пишуть <g/> , а українці краще пишуть <g/> , ніж говорять <g/> »5. Очевидно <g/> , усна мова <g/> , сприймаючися більше як ціле і менше піддаючися диференціації й аналізі <g/> , ніж писана <g/> , якоюсь мірою і в критичнішої від Люби або Олени Пчілки Лесі Українки створювала враження теж імпонування <g/> . </p>
doc#9 Передові кола інтелігенції знали ті труднощі <g/> , що виникали в зв'язку з перенесенням галицьких мовних елементів до великоукраїнської преси <g/> , але мусіли це перенесення робити як для того <g/> , щоб не допустити творення двох літературних мов <g/> , так і тому <g/> , що іншого виходу не було <g/> , заступити все вироблене в мові галицької преси не було чим <g/> .