Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Чого я боявся і уникав найбільше <g/> , це був зв'язок з письменниками й живою літературою <g/> .
doc#40 Прислівник має дуже мало власних словотворчих засобів <g/> , а здебільшого позичає їх від інших частин мови <g/> ; часто є кілька варіянтів того <g/> , самого прислівника <g/> , і сьогодні ще тільки накреслюється <g/> , які з цих засобів можуть стати характеристичними саме для прислівника <g/> .
doc#9 Що ця позиція була в Б. Грінченка органічною <g/> , а не тільки декляративною або накинутою <g/> , доводить склад словника <g/> , редагування й видання якого саме в цей час ( <g/> словник виданий 1907 року <g/> ) закінчував Б. Грінченко <g/> .
doc#49 Тепер мистецтво Заходу напружено відбудовує це вміння <g/> .
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>
doc#14 Бо коли вірити поетові <g/> , що вічність це хвилина і хвилина — це вічність <g/> , то будьмо послідовні і скажім за нього <g/> , але вірмо <g/> , що з ним <g/> , і те <g/> , що людина — це історія <g/> , а історія — це людина <g/> , а можна б піти й ще далі <g/> , і сказати <g/> , що взагалі нема Історії з великої літери <g/> , що відкривається тільки полководцям душ чи строф <g/> .
doc#81 І це вразило мене тим більше <g/> , що це писав майже-майже мій товариш-студент <g/> … </p>
doc#30 Так що краще й не треба6. </p><p> На Олешкову « <g/> Енеїду <g/> » я ДУЖЕ цікавий <g/> , вона жінка як треба7. Але тут про це нічого не чути <g/> .
doc#92 На це піти я не міг <g/> , хоч розумів <g/> , що коли цього не зроблю <g/> , це приведе до конфлікту з Якобсоном <g/> .
doc#84 не розуміє через це природи свого часу і навіть здебільшого не старається зрозуміти <g/> . </p><p> Але це трагедія не лише еміграції <g/> . За малими винятками <g/> , це трагедія цілого українства XIX —
doc#70 Але кожне наше слово <g/> , до когось сказане <g/> , тим більше до численних читачів <g/> , чи слухачів <g/> , не просто бринить й розпливається у повітрі <g/> , воно передається іншим <g/> , нечутно лунає далі <g/> , й луна ця може тривати віками <g/> .
doc#84 Це <g/> , до речі <g/> , справа наших поетів <g/> .
doc#41 <p> Не дотримавшися спершу клясицистичної пластичности <g/> , зрадивши її в ім'я манери <g/> , що краще відбиває ритм формування думки <g/> , Домонтович не дотримався згодом і цієї манери <g/> , переходячи до стилю наукового або принаймні науковоподібного <g/> .
doc#9 Це не значить <g/> , що вони сприймаються безборонно <g/> .
doc#94 Та це зусилля не було легке й просте <g/> .
doc#81 Для місцевої людини це не творило б багато клопоту <g/> , але це був приїжджий <g/> , йому не було де подітися в чужому місті <g/> , йому треба було повертатися додому без зволікання <g/> .