Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 , скорочене речення може в наслідок частого вживання втратити цей характер неповноти і перетворитися на називне ( <g/> хід міркування цей <g/> , бувши доведеним до кінця <g/> , мусів би привести до визнання <g/> , що самостійні називні - теж речення <g/> ) <g/> ; могли називні речення виникати і безпосередньо - або за зразком первісно скорочених <g/> , або в наслідок свідомого відмовлення від форми речення <g/> , себто від дієслова <g/> !
doc#15 <p> Л. А. Булаховський характеризує називні речення як " <g/> форму <g/> , взагалі кажучи <g/> , непитиму " <g/> прозаїчній мові <g/> " <g/> , де майже виключно ( <g/> за винятком <g/> , головним чином <g/> , кличних зворотів <g/> ) панує форма-розповідь <g/> " <g/> , а в іншому місці кидає натяк на те <g/> , що сфера їх застосування - особливі сфери мови ( <g/> " <g/> поетичний язик та інш <g/> .
doc#15 <p> Маючи відносну значенньову самостійність <g/> , відокремившися інтонаційно <g/> , такі однорядні слова взагалі <g/> , і іменники в формі називного відмінка зокрема <g/> , усвідомлюються як неповні речення або як еквіваленти речень <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> В. Свідзінський <g/> ) </p><p> Не зважаючи на їх велику архаїчність і синтаксичну неорганізованість чи може саме завдяки останній <g/> , конструкції такого типу дуже часті в сучасній розмовній мові <g/> , коли вона не зазнає спеціяльної організації і не одягається в літературно-прийняту і прийнятну форму <g/> .
doc#15 <p> Якщо при цьому прикметник такий <g/> , що виявляв більш-менш звичайну ознаку предмета <g/> , що вживається при останньому звичайно або принаймні часто <g/> , то можна з певністю передбачати <g/> , що його предикативність буде відчуватися надмірно слабо і кінець-кінцем він перетвориться на атрибут <g/> , а все речення - на називне <g/> , називне не лише формою <g/> , а і способом світосприймання ( <g/> про це - далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 <p> Прослідки цієї конструкції можна вбачати в деяких прикладах <g/> , що їх подає Є. Тимченко <g/> ; хоч в них вже відсутнє власне посесивне слово <g/> , але воно ще можливе <g/> ; проте воно вже не править за присудок - функції останнього виконує особова форма дієслова <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> М. Шеремет <g/> ) </p><p> Дієслова при іменниках воля <g/> , слава були б можливі тільки в формі <g/> , узгодженій із цими іменниками <g/> , в формі жіночого роду <g/> , а не в безособовій формі ніякого роду <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> М. Шеремет <g/> ) </p><p> Дієслова при іменниках воля <g/> , слава були б можливі тільки в формі <g/> , узгодженій із цими іменниками <g/> , в формі жіночого роду <g/> , а не в безособовій формі ніякого роду <g/> .
doc#15 Усякої породи коні <g/> , усякої форми списи <g/> , луки <g/> , скальові дивні рушниці з підпірками <g/> , бо самої не вдержиш <g/> , у вистрілі дрібно <g/> . </p>
doc#15 Поскіль- ки нас тут цікавлять імена в формі називного відмінка <g/> , розглянемо з цього погляду кілька відповідних випадків <g/> .
doc#15 Граматична форма функціонує не сама в собі <g/> , а в асоціяціях з її основним і другорядним значенням на конкретному етапі розвитку мови в цілому і даної граматичної форми зокрема <g/> . </p>
doc#15 Надання їм функцій речення полегшувалося тим <g/> , що такі пагони речення зустрічали підтрим в тих аналогічних формою конструкціях <g/> , які з самого початку становили речення ( <g/> рештки субстантивних конструкцій тощо <g/> ) <g/> .
doc#15 Автор посилається на те <g/> , що в газетах XVIII сторіччя вказівки місця і часу <g/> , а в книжках того ж періоду назви розділів даються не в формі називних відмінків <g/> , а за типом <g/> : Из Москвы <g/> , от 24-го декабря або О знаменательных частях слова <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .
doc#15 189 <g/> ) </p><p> • безособове 76-77 </p><p> ° у формі ніякого роду 78-79 </p><p> • допоміжне 22 </p><p> п вставлення 44 ( <g/> прим <g/> .
doc#16 Знаний уже нам Р. О. в « <g/> Українському кличі <g/> » схильний ототожнити український націоналізм з « <g/> нашою політичною ідеєю <g/> » в « <g/> окресленій і ясній формі <g/> » <g/> , себто з наукою Донцова <g/> .
doc#16 В суті справи в обох виявляється істотним однакове <g/> : вважати за націоналістичне все те <g/> , що стверджує свою національну суть <g/> , відмежовує її від сутей інших націй і — логічно продовжуючи — доводить окремість своєї національної суті до кінцевих висновків у формі зрозуміння потреби політично завершити свідомість своєї окремости <g/> : приходить до гасла самостійности <g/> , і то самостійности не лише в формі і змісті культури <g/> , а і державної самостійности <g/> . </p>
doc#16 <p> Головна причина такого помішання понять полягає в тому <g/> , що в силу своєї обдарованости і темпераментности <g/> , в силу закономірностей історичного розвитку українства Донцов <g/> , який був носієм ідей націоналізму в його крайній формі <g/> , став єдиним популярним ідеологом націоналізму <g/> ; але його крайності були величезній більшості українського народу чужі й далекі <g/> , і <g/> , приймаючи до певної міри ідейний провід Донцова <g/> , він фактично вкладав у рух <g/> , у свій визвольний рух <g/> , зміст націоналізму « <g/> поміркованого <g/> » <g/> , « <g/> гуманістичного <g/> » <g/> , « <g/> демократичного <g/> » <g/> , « <g/> християнського <g/> » <g/> , чи як ще його можна умовно назвати <g/> .
doc#16 « <g/> Комунізмові <g/> » як формі російського шовінізму воно протиставило український шовінізм <g/> ; нетерпимості — нетерпимість <g/> ; замкненій змовницькій партійності — замкнену змовницьку партійність <g/> ; теророві — терор <g/> ; пантеонові большевицьких « <g/> святих <g/> » — пантеон так само вузько дібраних своїх святих <g/> ; нечесності й підступності — нечесність і підступність <g/> ; демагогії — демагогію <g/> ; диктатурі — диктатуру і т. д. і т. д. І так воно стало большєвизмові « <g/> братом-ворогом <g/> , подібним у своїй ненависті <g/> » <g/> . </p>
doc#16 <p> Можна не помиляючися сказати <g/> , що найпопулярнішим поглядом був погляд той <g/> , що поразка національної революції коренилася в тому факті <g/> , що большевизмові ( <g/> в формі якого об'єктивно виступав уже й тоді російський імперіялізм <g/> , оновлений <g/> , посилений і добре замаскований <g/> ) вдалося розмірно широкі маси вирвати з-під впливу українських національно-творчих чинників і перетягнути на свій бік — перетягнути <g/> , не гребуючи жадними засобами <g/> , від терору до демагогічного розпалювання соціяльної ворожнечі <g/> .