This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#19 | У найпесимістичнішій поезії « <g/> Думки засланця <g/> » <g/> , знаній нам з редакції 1877 року <g/> , де поет доходить розпучливого висновку про неминучу марну смерть <g/> , про те <g/> , що йому « <g/> слави собі і Україні добра не надбать <g/> » <g/> , за звичною для тогочасної української літератури темою все таки <g/> , навіть у самому зверненні до смерти <g/> , звучить хвала життю <g/> : </p><p> Ой <g/> , підожди ж ще хоч рік <g/> , моя любая <g/> ! </p> |
doc#39 | Діється вона у довічній <g/> , невмирущій Україні — Україні людських душ <g/> . |