Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Червень <g/> » <g/> ) </p><p> Натомість сьогоднішня Україна ( <g/> власне <g/> , 1948 р. <g/> , коли це було досить близьке до правди <g/> ) ввижається як суцільна руїна <g/> : </p><p> Щоночі снишся Ти кошмаром <g/> , </p><p> лякаєш мертвим сном осель <g/> , </p><p> печеш незгаслим ще пожаром </p><p> і студиш холодом пустель <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Україні <g/> » <g/> ) </p><p> Усе це — прекрасні поезії <g/> , але <g/> , взяті на терези дій- сности <g/> , важать мало <g/> , бо <g/> , кажучи словами самої поетки в тому ж вірші <g/> , все це « <g/> вічний міт в серцях мандрівних злидарів <g/> » <g/> .
doc#4 космічних кораблів пора <g/> » ( <g/> « <g/> Червень <g/> » <g/> ) <g/> , що майбутнє України не вирішуватиметься спалахом усенароднього повстання й збройним походом на Москву <g/> .
doc#4 Але на яких терезах можна зважити <g/> , чого більше було в її образі України — політичної програми <g/> , тути за молодістю й дитинством чи любови до краєвиду інших далечей і нездійсненної мрії зануритися в іншу добу <g/> ?
doc#4 <p> Тему і образ України я виділив тут <g/> , зважаючи на їхню психологічну вартість для поетки і <g/> , либонь <g/> , багатьох з її читачів <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Старість <g/> » <g/> ) </p><p> І мотив для цього виклику порожнім словам — не героїка <g/> , не рятування людства чи бодай України <g/> , а факт індивідуальної біографії <g/> , — постаріння <g/> . </p>
doc#5 Отже <g/> , новий варіянт зведеної українки <g/> , Українки <g/> , України <g/> !
doc#8 Він утік ще раніше з Києва до Ленінграду <g/> , коли на Україні почалися нагінки на « <g/> український націоналізм <g/> » <g/> , і це його тоді врятувало <g/> .
doc#9 На це склалося кілька обставин <g/> : і знав він українськомовні справи краще від моїх харківських учителів <g/> , знав не тільки ззовні <g/> , а й зсередини <g/> , і був він єдиним тоді на Україні носієм ідей і метод Празького лінгвістичного гуртка <g/> , де мав не одну нагоду спілкуватися з « <g/> самим <g/> » Ніколаєм Трубецьким <g/> , ну і <g/> , нарешті <g/> , посідав він у свої тоді 63 роки ту незбагненну рису людяності <g/> , що її найкраще окреслює французьке слово шарм <g/> .
doc#9 Якщо вона виходить новим виданням на Україні <g/> , то не тому <g/> , що вона досконала чи ідеальна <g/> , а тому <g/> , що кращої нема <g/> , а потреба в насвітленні її проблем і фактичних даних велика <g/> . </p>
doc#9 <p> В умовах радянської України проблематика книжки взагалі була під суворим табу <g/> .
doc#9 Галичину трактовано як терен однієї з багатьох місцевих говірок України <g/> , — як <g/> , скажімо <g/> , Лутанщина <g/> , чи Сумщина <g/> , чи Вінниччина <g/> …
doc#9 Тим більше <g/> , що скільки авторові відомо <g/> , тепер не заноситься на ґрунтовні нові студії в цій ділянці — ні на Україні <g/> , ні на чужині <g/> .
doc#9 Не хто інший <g/> , а Богдан Дідицький писав тоді <g/> : « <g/> Ми много полагали на сподіваноє сообщеніє словесне с Україною <g/> .
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 <p> Дуже цікаво для нас <g/> , що Богдан Дідицький ставить і питання про зворотний вплив Галичини на Велику Україну <g/> , правда в загальнотеоретичній формі <g/> , виходячи з постуляту « <g/> братности <g/> » слов'янських народів <g/> .
doc#9 Отже <g/> , практично в цей період галицьких впливів на літературну мову Великої України майже нема <g/> , увесь період проходить під знаком засвоєння Галичиною літературної мови Великої України — хоч <g/> , безперечно <g/> , засвоєння це не могло відбутися до кінця в умовах хоч би й відносної політичної ізоляції і <g/> , отже <g/> , захопило літературну мову Галичини тільки частково <g/> . </p>
doc#9 Отже <g/> , практично в цей період галицьких впливів на літературну мову Великої України майже нема <g/> , увесь період проходить під знаком засвоєння Галичиною літературної мови Великої України — хоч <g/> , безперечно <g/> , засвоєння це не могло відбутися до кінця в умовах хоч би й відносної політичної ізоляції і <g/> , отже <g/> , захопило літературну мову Галичини тільки частково <g/> . </p>
doc#9 Сам Є. Сакун пише про це так <g/> : « <g/> З'їздивши сливе усю Україну й прислухавшись до говорів її <g/> , дійшов'єм2 до гадки <g/> , що нам потрібно задля розвою нашої літератури писати українською мовою <g/> , а не яким-небудь з українських говорів <g/> .
doc#9 І тут знову І. Верхратський виступає в обороні слів і виразів <g/> , прийнятих в літературній мові Великої України <g/> .