Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 , у серці - гнів <g/> . Нема місця іншим почуттям <g/> , над усіма панує одне — мста <g/> , око за око <g/> , один з двох мусить
doc#2 ми бачимо його <g/> . « <g/> Лише в один кінець сліди <g/> » <g/> , — тут увесь образ загибелі <g/> . « <g/> Упали вежі <g/> , впали стіни <g/> , і
doc#2 тому <g/> , що те <g/> , що мало б за таких умов стати епосом <g/> , усе таки зберігає властивості лірики <g/> . Як
doc#2 по пустих дорогах </p><p> мені доручить мовчки меч </p><p> увесь у щербі <g/> . Безумна з горя <g/> , </p><p> я крикну місяцю і зорям </p><p> у
doc#3 словника <g/> . Там парували безрух та спокій <g/> , усе застигло там навіки ( <g/> чи до нового -надцятито-
doc#3 ще від дослов'янської давнини <g/> , існували в усіх трьох родах <g/> , але на середньо- і
doc#3 і збірного значень <g/> , але первісно в усіх значеннях узгоджувався зі своїм іменником у
doc#3 про діялектну основу літературної мови <g/> . </p><p> Усе <g/> , здається <g/> , вимагає допущення наших
doc#4 роду пролог до моєї статті ( <g/> не обов'язковий <g/> , як усі прологи <g/> ! <g/> ) <g/> , — знаю свою тему <g/> , знаю свої свідомо
doc#4 завжди пише про себе <g/> . Але про себе в зустрічах з усім довкіллям і в реакції на це довкілля <g/> . Тому ми
doc#4 навчилася рибу ловить <g/> ! » — </p><p> перед нами <g/> , всупереч усьому <g/> , родинна ідилія <g/> , щастя людського розуміння й
doc#4 типу <g/> . Але <g/> , кажучи по-обивательському <g/> , роман — усе таки дія і рух уперед <g/> . </p><p> Натомість у збірці поезій
doc#4 спонтанна <g/> , чи це літературний засіб <g/> ? Усі ті обставини <g/> , про які тут говорилося <g/> , схиляють
doc#4 Російської імперії привела до розправи з усім тим <g/> , що не відповідало партійній догмі <g/> , — з
doc#4 , а тим самим неправда <g/> . Бо <g/> , кінець-кінцем <g/> , усе в літературі — засоби <g/> , але самі засоби — це ще не
doc#4 проявів діяльности й світосприймання в усій історії цієї неспокійної істоти — людини <g/> .
doc#4 ночі — це « <g/> в вуха глухо вдарить чорний молот <g/> » <g/> , — увесь краєвид зрушений із своїх основ <g/> , його рух
doc#4 , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p><p> В одному вірші
doc#4 пожаром </p><p> і студиш холодом пустель <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Україні <g/> » <g/> ) </p><p> Усе це — прекрасні поезії <g/> , але <g/> , взяті на терези дій-
doc#4 і синтаксичних конструкцій <g/> , і кінцевий ефект усіх цих засобів — специфічна <g/> , неповторна <g/> , суто