Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Він старанно виконував усі накази своїх недомудрих офіцерів <g/> , так гіпер-старанно <g/> , що це дорівнювало бунтові <g/> .
doc#1 Глава XIV <g/> » <g/> ) </p><p> Усе в цьому уривку є характерним — і ототожнення помсти із справедливістю <g/> , відмова від правосуддя в ім'я самосуду юрби <g/> , і апотеоза жорстокости <g/> , сліпого й кривавого бунту <g/> , і видіння раю <g/> , який настане після тріюмфу народної помсти <g/> .
doc#1 А однак <g/> , поема побудована на контрастах в усьому - починаючи від словника й кінчаючи віршованим рядком <g/> , що розривається переносами <g/> ; вона побудована на тому <g/> , що М. Драгоманів назвав перемішуванням Біблії з петербуржчиною <g/> .
doc#1 Він переймає і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> .
doc#1 <p> У попередні роки — після повернення із заслання поет <g/> , хмільний від бунтарських <g/> , месницьких ідей <g/> , закликав усіх і кожного до сліпого і неминучого повстання <g/> : </p><p> А щоб збудить </p><p> Хиренну волю <g/> , треба миром <g/> , </p><p> Громадою обух сталить <g/> , </p><p> Та добре вигострить сокиру – </p><p> Та й заходиться вже будить <g/> . </p>
doc#1 <p> Усе решта в цій главі присвячене благодаті Господнього милосердя <g/> : « <g/> Я буду для Ізраїлю <g/> , як роса <g/> : розцвіте він <g/> , неначе лілея <g/> » і т. д. У Т. Шевченка співвідношення обох частин якраз зворотнє <g/> : із сімнадцяти рядків вірша тільки в п'ятьох говориться про щасливе майбутнє <g/> . </p>
doc#4 <p> Підсумовуючи <g/> , отже <g/> , цей свого роду пролог до моєї статті ( <g/> не обов'язковий <g/> , як усі прологи <g/> !
doc#4 Але <g/> , кажучи по-обивательському <g/> , роман — усе таки дія і рух уперед <g/> . </p>
doc#4 Як у картинах Ван Ґоґа й Сутіна <g/> , пейзаж у цих поезіях зрушив з місця <g/> , втратив статику <g/> , пустився в скажений тан божевільного <g/> : гроза — це « <g/> в серце острогами вдарив червоний півень <g/> » <g/> , сонце гаряче « <g/> простромило небо <g/> » <g/> , трави ростуть лезами ( <g/> « <g/> вітер лиже леза трав <g/> » <g/> ) <g/> , не дороги ведуть мандрівника <g/> , а стріли доріг <g/> , Нью-Йорк — це « <g/> горби тутешніх пустинь <g/> » <g/> , вітер « <g/> запустив мені в волосся хижі пазурі <g/> » <g/> , прихід ночі — це « <g/> в вуха глухо вдарить чорний молот <g/> » <g/> , — увесь краєвид зрушений із своїх основ <g/> , його рух нестримний і все тут загрожує безсилій людині <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 Це така сама співгра поетичного й апоетичного <g/> , як у доборі слів і синтаксичних конструкцій <g/> , і кінцевий ефект усіх цих засобів — специфічна <g/> , неповторна <g/> , суто особиста дикція поезії Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#5 Усе таки імена Кіркеґора й Кайзерлінґа не даремно з'являються на сторінках « <g/> Невеличкої драми <g/> » <g/> .
doc#6 Усе це не показує Курилика тонким ерудитом і знавцем літератури <g/> , особливо новітньої <g/> , хоч знаємо <g/> , що в дитинстві і в ранній молодості він читав багато й жадібно <g/> . </p>
doc#9 Але цілком зрозуміло <g/> , що все це ототожнення літературної мови з мовою сільської баби <g/> , увесь цей протест проти позичень з інших слов'янських мов — були прихованим виступом і проти мовних позицій П. Куліша <g/> , і проти позичень з галицької книжної мови <g/> , яку І. Нечуй-Левицький саме вважав за засмічену інослов'янськими впливами <g/> : церковнослов'янськими й польськими <g/> . </p>
doc#9 Цей погляд її засвідчений не тільки мовою творів Лесі Українки <g/> , а й спогадами про неї В. Сімовича <g/> : « <g/> Чомусь усе дуже боронила таких слів <g/> , що їх сама часто вживала у своїх творах <g/> , як <g/> : цнота та розпач <g/> , та урочий <g/> …
doc#9 В лексиці вона широко користається з західноукраїнських словарних фондів в усіх головніших лексичних сферах <g/> .
doc#9 спільна столиця має статичністю і силою державної української влади <g/> , і коли вони будуть туди привозити свої провінціяльні культурні окремішності <g/> , плекані в поодиноких краях <g/> , а звідтам вивозити знайомість українських людей інших провінціяльних культур — може наступити взаємне пізнання українців <g/> , без якого всі " <g/> соборності <g/> " будуть лише порожнім звуком <g/> »lxvii <g/> , і не тільки єдина <g/> , а й одноманітна літературна мова запанує у всій Україні <g/> , розвинувшися на основі всіх головних українських діялектів <g/> , але насамперед на основі схрещення двох вирішальних <g/> : центрального подніпровського — як бази і галицького — як того цементу <g/> , що проходить поміж усіма брилами бази <g/> , скріплюючи їх і роблячи споруду міцною <g/> , відпорною <g/> , витривалою — нероздрібною <g/> . </p>
doc#9 Усе фальшиве в цій народницькій концепції <g/> .
doc#10 Вагу цих мовознавців оцінив <g/> , між іншим <g/> , і совєтський режим <g/> : усі ці мовознавці <g/> , що були в сфері засягу режиму <g/> , були знищені <g/> , докладено всіх зусиль <g/> , щоб знищити їхні твори <g/> , замовчати відкрите ними <g/> . </p>
doc#10 <p> Усі ці твердження тривало ввійшли в науку <g/> , і покищо нікому не вдалося їх повалити <g/> .