Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Ось кілька таких слів <g/> : форму глядач подають О. Синявськийxliii <g/> , Г. Голоскевич <g/> , О. Ізюмов — О. Панейкоxliv ( <g/> у Грій <g/> , слова нема ще зовсім <g/> ) <g/> ; але в живій мові досить часто є і глядач <g/> ; наглядач з кінцевим наголосом дають Із <g/> .
doc#9 після приголосних д <g/> , т <g/> , з <g/> , с <g/> , ц <g/> , р перед приголосним ( <g/> так зване « <g/> правило дев'ятки <g/> » <g/> , але вимова и після ж <g/> , ч <g/> , щ випливає із фонетичної системи східноукраїнських говірок <g/> , бо там ці приголосні теж стверділі <g/> ) <g/> ; вимова є <g/> , а не і' в словах грецького походження на місці ети ( <g/> амнестія <g/> , етер <g/> ) <g/> ; вимова є <g/> , а не є на початку таких слів <g/> , як Европа <g/> , Ефрат <g/> ; вимова ай замість ей у словах німецького походження ( <g/> Швайцарія <g/> , портвайн <g/> ) <g/> ; вимова ев замість ей у словах типу невтральний <g/> ; вимова -ер замість -ор відповідно до французького наростка -еиг ( <g/> гувернер <g/> , монтер <g/> ) <g/> ; пом'якшена вимова л у багатьох чужих словах ( <g/> бльокада <g/> , кляса <g/> ) <g/> ; збереження ґ відповідно до чужого g в багатьох чужих словах ( <g/> гума <g/> , Грація <g/> ) <g/> ; відмінювання чужих іменників на -о ( <g/> авто <g/> , пальто <g/> , бюро <g/> ) li тощо <g/> .
doc#9 Південно-східні говірки зліквідували чергування приголосних у першій особі однини дієслів II дієвідміни ( <g/> ходю <g/> , молотю <g/> , возю <g/> , носю <g/> ) <g/> , втратили закінчення -ть у третій особі однини тих-таки дієслів не під наголосом ( <g/> він ходе <g/> , носе <g/> ) <g/> .
doc#9 У Москві Шевченко теж зустрічає насамперед представників північних говірок — О. Бодянського й М. Щепкина <g/> .
doc#10 <p> Від цього часу до самого його усунення від наукової і громадської праці в зв'язку з його арештом у справі Союзу Визволення України в кінці двадцятих років Ганцов був формальним керівником і фактичним spiritus movensАкадемічного словника <g/> .
doc#10 180 <g/> ) <g/> , у надто частому посиланні на статті Шахматова і погодженні з ними <g/> , у перебільшенні південно-слов'янського впливу на письмо білоруських і псковських пам'яток ( <g/> на хибність цього вже тоді слушно вказував Карінський <g/> , але Ганцов воліє не йти за ним <g/> ) <g/> , у поділі мовних рис тексту на “ <g/> спільно-руські <g/> ” й “ <g/> діалектні <g/> ” — у всьому цьому виявляється учнівство в Шахматова <g/> .
doc#10 Наприклад <g/> , уся характеристика відміни іменників у нього — просто “ <g/> вплив основ <g/> ” одного типу на інші <g/> . </p>
doc#10 <p> В одному з основних питань методології вивчення говірок — у питанні про критерії розмежування діялектів і проведення меж поміж ними Ганцов не виробив власної чіткої методології <g/> .
doc#10 Видавана й перевидавана безперервно від 1918 до 1926 р. ( <g/> наклад самого дев'ятого видання був 150.000 <g/> ) <g/> , студійована без перебільшення мільйонами українських школярів <g/> , ця книжка своїми одинадцятьма виданнями лишила може більший слід у свідомості покоління тих років <g/> , ніж багато інших книжок <g/> .
doc#10 Тому в діалектології Курило була противником клясифікації говірок способом механічного переліку їх рис <g/> : “ <g/> Явище <g/> , характеристичне для одного діялекту <g/> , може бути більш чи менш відоме й у межах другого діялекту <g/> , де воно не є характеристичне <g/> ” <g/> , — зазначає вона ( <g/> 21 <g/> , 403 <g/> ) <g/> .
doc#11 ) Барб'є перетягли гурт німецьких Гофманових дияволів до венеційської ляґуни <g/> , у висліді чого року 1881 на кону паризької опери розігралися їхні ігрища <g/> , так і охрещені — « <g/> Казки Гофмана <g/> » <g/> .
doc#12 <p> 3. Після авторського пояснення перед початком прямої мови і після авторського пояснення <g/> , що містить у собі вказівку на продовження прямої мови <g/> , перед цим продовженням прямої мови <g/> , напр <g/> .
doc#13 Як у багатьох нових поезіях Богдана Кравцева <g/> , школа київських неоклясиків <g/> , защеплена у Львові <g/> , стала основою шукань — як синтезувати її з українським <g/> , як впоїти її в національне <g/> .
doc#14 Та не робім цього кроку <g/> , щоб не менторувати <g/> , щоб не забувати <g/> , що перед нами справжній <g/> , чи не єдиний у нас тепер майстер і що <g/> , зрештою <g/> , він С£^м це добре знає <g/> , уже знає <g/> , що влада се — се р ц е <g/> .
doc#14 <p> У хвилину відпливання від континенту <g/> , де лежить географічна Україна <g/> , невгавність хвиль здається чи не ближчою від польових дзвінків <g/> .
doc#15 " Питанням генези називних речень автор не займається <g/> , але в цьому розрізі мені видається цінним його посилання на спорідненість самостійних називних слів і словосполук з випадками " <g/> синтаксической неоформленно- сти впечатлений <g/> " <g/> , як у наведеному автором прикладі з Гоголя <g/> : " <g/> Поручик <g/> ?
doc#15 ] </p><p> ( <g/> А. Малишко <g/> ) </p><p> Частіші вони в афективній мові <g/> : так <g/> , середні ланки ряду підметів у цьому уривку <g/> : </p><p> Услід зривається виття <g/> , </p><p> І зойк <g/> , і гик <g/> , </p><p> І пазурі <g/> , і роги <g/> , </p><p> І крила б'ють <g/> … </p>
doc#15 <p> У сучасній літературній мові приклади називних речень <g/> , головний член яких виражає дію або стан <g/> , дуже часті - як самостійно вжиті <g/> , так і в ряді з тими називними реченнями <g/> , в яких головний член-назва ма- теріяльного предмета <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .
doc#16 Ось він пише <g/> : « <g/> У князівській Русі володарі не дбали про " <g/> фізичне збереження нації <g/> " <g/> , не дбали про кобилу й поодинокого смерда і його ріллю <g/> .