Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#24 Але раз-у-раз дія підкреслено повертається до тієї ж три- ( <g/> тільки не — поверхової <g/> , а <g/> ) — частинної коробки <g/> : кімната автора в центрі <g/> ; вікна з одного боку — виходять на цвинтар <g/> ; вікна з другого боку виходять на нове місто <g/> .
doc#30 Від тих ахтанабілів сучасности <g/> , за якими так журився Хвильовий4 ( <g/> тільки тут лукавий підказує мені пошепки — яких марок <g/> : Жиґулі <g/> ?
doc#81 Володимир Карлович Шнейдер ( <g/> тільки так <g/> , не знімецька Шнайдер <g/> ) був з німецького роду з Польщі <g/> , як мати була з німецького роду <g/> , власне <g/> , напівнімецького <g/> , бо тільки в свого батька <g/> , з України <g/> .
doc#21 Кергонксонські праці Гніздовського <g/> , з їхніми видовженими <g/> , виточеними <g/> , сублімованими тілами й обличчями мають за собою Ель-Ґреків пошук людського тіла <g/> , піднесеного в надземність і святість <g/> , — не менше <g/> , ніж візантинізм <g/> , але інакше ( <g/> тільки мінус Ель-Ґрскова екстаза <g/> .
doc#81 ) </p><p> Тільки з її романсів і пісеньок можна було виснувати <g/> , що мати знала більше <g/> , ніж говорила <g/> .
doc#10 З цієї програми здійснено в вигляді ( <g/> 19 <g/> ) тільки третю точку <g/> , та ще малий молдавський прозовий текст опубліковано в ( <g/> 22 <g/> ) <g/> .
doc#72 Нечуя-Левицького ще з 1878 р. <g/> : “ <g/> Для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом <g/> ” ( <g/> “ <g/> Правда <g/> ” 1878 <g/> , 26 <g/> ) тільки чесно формулює думку <g/> , яку в менше драстичній формі висловлює майже кожен український письменник того часу <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> Т. Шевченко <g/> , « <g/> Відьма <g/> » <g/> ) </p><p> Тільки там ця еволюція прозоріша <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Я світ увесь сприймаю оком <g/> » <g/> ) </p><p> Тільки ритмічної й строфічної схеми клясицизму ще може додержати поет <g/> , але образи ( <g/> епітет <g/> ) не вкладаються в ці раціоналістичні приписи <g/> , вони уроджуються спонтанно <g/> , як вияв зовсім іншого <g/> , іраціонально нескутого світосприймання <g/> , вони виникають справді як напасть – коли підходити з погляду врівноважено-продуманого неоклясичного стилю <g/> .
doc#40 , у реченні « <g/> Тільки вітер пилом заміта <g/> » ( <g/> Антіох <g/> ) тільки прилягає до вітер <g/> ; якби побудувати це речення « <g/> Вітер тільки пилом заміта <g/> » або « <g/> Вітер пилом тільки заміта« <g/> , то тільки прилягало б відповідно до іменника пилом і до дієслова заміта <g/> .
doc#27 Серед листів Квітчиних ( <g/> як вони репрезентовані в його шеститомовній збірці творів радянського видання <g/> ) тільки листи до Шевченка писані по-українськи <g/> , 4 з загального числа 91. Правда <g/> , маємо від Квітки « <g/> Листи до любезних земляків <g/> » ( <g/> 1839 <g/> ) <g/> , але це літературна стилізація <g/> , а не справжні послання від людини до людини <g/> . </p>
doc#15 Неправий він тільки <g/> , коли таке відносно самостійне вживання називного відмінка імени пояснює ( <g/> слідом за Й. Зубатим <g/> ) тільки як рештку старовини <g/> , не помічаючи <g/> , що на тлі теперішнього двоелементного речення як норми явище це може набрати нового характеру <g/> . </p>
doc#40 Зокрема <g/> , наросток -енн ( <g/> я <g/> ) <g/> , як ми вже знаємо ( <g/> § 396 <g/> ) <g/> , заступається на -інн ( <g/> я <g/> ) тільки під наголосом — пор <g/> .
doc#97 , тільки що Большаков не виявляє знання французької мови <g/> , навіть у циркових межах <g/> , і радше загорлав би <g/> : Ага <g/> , знай наших <g/> !
doc#40 <p> г <g/> ) В орудному відмінку множини всі іменники мають закінчення -ами ( <g/> -ями <g/> ) <g/> , тільки поодинокі іменники вживаються з закінченням двоїни -има або з закінченням <g/> , яке первісно належало 3-ій відміні <g/> , -ми <g/> : очима ( <g/> і очами <g/> ) <g/> , плечима ( <g/> і плечами <g/> ) <g/> , вушима ( <g/> і вухами <g/> ) <g/> , грошима ( <g/> і грішми <g/> ) <g/> , а також кіньми <g/> , гістьми <g/> , чобітьми <g/> , жолудьми <g/> , коліньми <g/> , слізьми <g/> , крильми <g/> , свиньми — поруч частіших форм на -ами ( <g/> -ями <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 Тяжче визначити тип відмінювання тих pluralia tantum <g/> , що кінчаються на -и <g/> , -і. В давальному <g/> , орудному й місцевому відмінку вони мають правда <g/> , звичайні закінчення -ам ( <g/> -ям <g/> ) <g/> , -ами ( <g/> -ями <g/> ) <g/> , -ах ( <g/> -ях <g/> ) <g/> , тільки іменники люди <g/> , кури <g/> , гуси <g/> , діти <g/> , сіни <g/> , сани <g/> , груди проти норми мають у цих відмінках пом'якшений кінцевий приголосний основи ( <g/> людям <g/> , курям <g/> , гусям <g/> , дітям і т. д. <g/> ) <g/> , а в орудному відмінку вони поруч звичайного закінчення -ями можуть мати -ми ( <g/> курми <g/> , людьми <g/> , гусьми <g/> , дітьми <g/> , сіньми <g/> , саньми <g/> , грудьми <g/> , а також ворітьми від ворота <g/> ; паралельно — грудима і дверима <g/> ) <g/> , Тяжче зорієнтуватися в закінченнях родового відмінка <g/> , який може мати закінчення -ів <g/> , -ей і нульове <g/> .
doc#85 Це ті самі процеси ( <g/> sie sind die nämlichen <g/> ) <g/> , тільки розглядені з двох протилежних поглядів <g/> .
doc#28 Це поезія перетворює « <g/> горя людського гіркий полин <g/> » « <g/> на мед Гімета <g/> » ( <g/> « <g/> Хірон <g/> » <g/> ) <g/> , це вона забезпечує безсмертність минулому <g/> , яке « <g/> рука історії між труни <g/> » волоче <g/> , « <g/> де сплять усіх віків ілюзії й корони <g/> » ( <g/> « <g/> Верґілій <g/> » <g/> ) <g/> ; і найкращим клейнодом Елію Ламії здається « <g/> автограф двох Горацієвих од <g/> » ( <g/> « <g/> Елій Ламія <g/> » <g/> ) <g/> , Тільки краса – зцілюще в цьому світі <g/> , тільки вона дає забути « <g/> безмір мук і горя <g/> » ( <g/> « <g/> Навсікая <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Звідси йде в поезії Зерова той потужний струмінь літературщини <g/> , за який Дм <g/> .
doc#73 Поезія патетичної деклямації представлена творами Святослава Гординського ( <g/> збірка « <g/> Огнем і смерчем <g/> » <g/> ) <g/> , Івана Багряного ( <g/> збірка « <g/> Золотий бумеранґ <g/> » <g/> ) <g/> , Леонида Полтави ( <g/> збірки « <g/> За мурами Берліну <g/> » <g/> , « <g/> Жовті каруселі <g/> » <g/> ) <g/> , тільки ця деклямативність у Багряного вбирає в себе окремі елементи пісенности <g/> , а в Полтави — то говірної мови з іронічними пуантами <g/> , то романсу <g/> .
doc#40 Щодо -и — -і <g/> , то вже Синявський </p><p> слушно зазначив <g/> , що -і в закінченнях прикметників у поправній українській вимові є <g/> , власне <g/> , -и <g/> , тільки з пом'якшенням попереднього приголосного ( <g/> правописне синій у вимові = синьий <g/> ) <g/> .