Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> Перші два видання « <g/> Русского синтаксиса в научном освещении <g/> » ( <g/> 1914 і 1920 р. <g/> ) Пєшковського <g/> , як уже відзначено <g/> , не знають ні поняття називного речення <g/> , ні прикладів на нього <g/> , обмежуючися на тому ж прикладі ребенок <g/> !
doc#15 <p> Зупинимося ще на поглядах видатніших польських синтаксистів останніх десятиліть <g/> , поскільки вони <g/> , йдучи в тому ж річищі <g/> , все таки мають деякі особливості <g/> .
doc#15 У рецензії на синтаксу латинської мови 0. Ірані він писав <g/> : </p><p> Основу іменного речення становить просте називання речі <g/> , що випливає в думці мовця <g/> , а тому основною формою іменного речення є номінатив <g/> ; і номінативне речення справді найчисленніше в усіх мовах <g/> , не тільки в латині <g/> . </p>
doc#15 Відмінно від Шахматова він уважає - в згоді зі своїм загальним поглядом на речення як на словосполучення предикативного характеру <g/> , - що головний член цих речень не відповідає сполученню суб'єкта з предикатом <g/> , а є просто присудок <g/> ; саме тому тут не може бути ні підмета <g/> , ні дієслівного присудка <g/> : " <g/> Пробуючи додавати можливі тут без зміни значення предикати <g/> , переконуємося <g/> , що воно не тільки не тягнеться до них <g/> , а <g/> , навпаки <g/> , не зносить їхньої присутности <g/> " <g/> .
doc#15 Цікаво в них те <g/> , що питання </p><p> це все ж поставлено <g/> , і те <g/> , що розв'язання намічаються в тому дусі <g/> , який заперечує попередні теоретичні побудови автора <g/> . </p>
doc#15 <p> Нарешті <g/> , Ріс слушно зауважує <g/> , що погляди граматики на називні речення розбіжні тому <g/> , що категорія називних речень ще не закінчила свого розвитку і перебуває в певному проміжному стані <g/> . </p>
doc#15 Відмінність тільки в тому <g/> , що тут є обставинний вираз в пітьмі ефірній <g/> , а там його нема <g/> .
doc#15 Це треба зробити не тому <g/> , що їхні твори хронологічно старіші <g/> , а тому <g/> , що вони <g/> , стоячи на початку формування нової літературної мови <g/> , були де в чому ближчими до джерел її - до живої народної мови <g/> .
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#15 Тому і в Шевченка називні речення рясніші і застосування їх гнучкіше <g/> , ніж <g/> , приміром у Котляревського <g/> , над яким норми клясицистичної синтакси тяжіли ще до певної міри ( <g/> абстрагуюся тут <g/> , звичайно <g/> , від ступеня поетичної обдарованости <g/> ) <g/> .
doc#15 Суть їх у тому <g/> , що загальні поняття приписуються за ознакою існування конкретним предметам при чому приписуються так <g/> , що вони <g/> , ці предмети <g/> , існують саме <g/> , як ці загальні поняття <g/> , а не інакше <g/> .
doc#16 І тому треба підкреслити <g/> , що не всі фрази <g/> , вживані большевиками <g/> , — погані <g/> .
doc#16 <p> Брак традиціоналізму <g/> , — безперечно <g/> , головна хиба нашого вісниківства <g/> , і тому воно так скоро відіграло свою ролю <g/> , лишивши нам тепер згар <g/> , чад і — нерідко — розгубленість <g/> .
doc#16 І тому при першій же зустрічі з життям усі такі побудови падають <g/> , і лишається порожнє місце <g/> . </p>
doc#16 Одні вбачали помилку провідників молодої української держави в тому <g/> , що вони не кинули самі соціяльних гасел <g/> ; інші в тому <g/> , що вони надто багато уваги присвячували соціяльним гаслам <g/> , їх пропаганді і реалізації <g/> ; треті вбачали в цьому просто перемогу властивої большевизмові безпринципної й безчесної демагогічности <g/> .
doc#16 Він не може зрозуміти <g/> , що нова концепція включає в себе його концепцію <g/> , але як перейдений етап <g/> , і тому є вища <g/> , потужніша <g/> , величніша і єдина здатна перемогти <g/> .
doc#17 Його основа – це боротьба двох тем <g/> , уживаючи цього терміну в тому значенні <g/> , як його вживають музики <g/> , говорячи про теми симфонії або сонати <g/> . </p>
doc#18 Як і Шевченко <g/> , Франко належить до того періоду <g/> , коли література бачила своє завдання в тому <g/> , щоб нести народові — чи нації — своє служіння і благовість <g/> .
doc#22 Тому і потрібний тут « <g/> deus ex machi- па <g/> » — вулкан <g/> , його труйні випари <g/> . </p>
doc#22 Сорок років тому вона зреклася часу <g/> .