Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#92 , це забобон <g/> , не піддавайся <g/> , не покладайся <g/> , дій так <g/> , ніби такого враження не було <g/> . І завжди розум
doc#51 , це відродження й розквіт національної мови <g/> : </p><p> Так <g/> , ми на те у наш убогий мир прийшли <g/> , </p><p> Щоб мову з мов
doc#11 редакція назвала повістю <g/> , а автор — « <g/> штучкою <g/> » <g/> . Так от <g/> , виявилося <g/> , що ця « <g/> штучка <g/> » — це була торпеда <g/> .
doc#69 повинно замовчуватися <g/> , </p><p> Та це тут побічна тема <g/> . Так само <g/> , як проблема черги в реабілі­таціях <g/> . У
doc#24 її культуру <g/> , в творення культурних цінностей <g/> . Так сталося <g/> , що короткий час семи років — менше <g/> , ніж
doc#35 приборкує свої сили і шукає порятунку свого <g/> , — так <g/> , уже тільки свого <g/> , існування у вростанні в
doc#17 і витриманий плян <g/> . Це були вистави <g/> , сказати б так <g/> , режисерсько-акторські <g/> . Шлях чисто
doc#36 сила в тому <g/> , </p><p> що новітнє російське мистецтво так міцно </p><p> сплелося з російською літературою і
doc#26 : « <g/> По мові — передмова <g/> ; можна б і без неї <g/> » <g/> . Так <g/> , можна було б обійтися без мого вступного слова
doc#102 , я — член факультету <g/> . Але вирішив <g/> , що не хочу так іти <g/> , щоб не застати його зненацька <g/> . І попередив
doc#67 питає <g/> : </p><p> « <g/> Серце-козаче <g/> , як рано рушаєш <g/> , </p><p> Куди так рано з двору виїжджаєш <g/> ? » </p><p> Козак <g/> : </p><p> Зірко-дівчино
doc#39 разом <g/> . Як єдність <g/> , п'янка і пишно- гаряча <g/> . Так ми бачили <g/> : в образі злилися всі чари і епохи <g/> .
doc#83 при церкві <g/> , і церква означала культуру <g/> . </p><p> Поки так було і в Росії <g/> , українська культура була в
doc#2 , червоні маки <g/> , маки та й ще чорнобривці <g/> ! — </p><p> Чи не так <g/> , княгине Ганно <g/> , увижалось дівці <g/> ? </p><p> Звичайно <g/> , це
doc#75 вечори <g/> , ніжні осінні ранки <g/> … — все те <g/> , чим так пахне сумновеселий край нашого строкатого
doc#56 ще пам'ятає діда <g/> . Правнук його не знатиме <g/> . І так пам'ять про українськість западеться <g/> , — і всі «
doc#59 Божка <g/> , йому потрібний глум над Божком <g/> . Так стається самогубство героя <g/> . Лунає постріл — і в
doc#18 і читача <g/> . У кожній є щось принесене читачем <g/> . Так і те <g/> , що йде далі <g/> , — писане рукою і серцем одного
doc#32 і що всі мають рівнятися на неї <g/> . Часом це так <g/> , часом — не зовсім <g/> . Що найважливіше — сама
doc#40 звужена <g/> . У першому випадку вона ширша <g/> , не так скидається на у. Одначе це розрізнення в