Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Тоді радісно-тріюмфальні маніфестантні юрби великих міст обіцяли собі тріюмфальний і близький вступ свого війська до ворожої столиці і <g/> , кажучи словами російського класика ( <g/> зовсім з іншої нагоди і в іншу добу сказаними <g/> ) <g/> , « <g/> в воздух чепчики бросали <g/> » <g/> .
doc#0 <p> Відмінність не тільки в словах <g/> .
doc#0 Під чужою владою <g/> , але була це все-таки <g/> , коли можна створити таке слово <g/> , своїна <g/> .
doc#0 Не було потреби воювати — навіть словами — за те <g/> , що не існувало більше <g/> .
doc#0 Витримано позицію <g/> , кажучи словами Ромена Роллана з часів ще початку століття — au-dessus de la melee ( <g/> понад колотнечею <g/> ) <g/> .
doc#0 Він був — чи вдавав <g/> , що не сповна розуму ( <g/> у чехів є на це убивчо-гарне слово blby <g/> ) <g/> .
doc#1 А коли додати до цього чималу кількість грецьких і латинських слів ( <g/> за підрахунками Євгена ГІеленського 1 <g/> , 80 слів ужито 180 разів для позначення реалій римського життя <g/> , але вжиті вони в химерній послідовності <g/> , поряд із сучасними словами з затертим <g/> , буденним значенням <g/> ) <g/> , стає зрозумілішим те відчуття крайнього подиву і збентеження <g/> , що його викликала ця поема і серед Шевченкових сучасників <g/> , і в новому поколінні <g/> … </p>
doc#1 А коли додати до цього чималу кількість грецьких і латинських слів ( <g/> за підрахунками Євгена ГІеленського 1 <g/> , 80 слів ужито 180 разів для позначення реалій римського життя <g/> , але вжиті вони в химерній послідовності <g/> , поряд із сучасними словами з затертим <g/> , буденним значенням <g/> ) <g/> , стає зрозумілішим те відчуття крайнього подиву і збентеження <g/> , що його викликала ця поема і серед Шевченкових сучасників <g/> , і в новому поколінні <g/> … </p>
doc#1 А коли додати до цього чималу кількість грецьких і латинських слів ( <g/> за підрахунками Євгена ГІеленського 1 <g/> , 80 слів ужито 180 разів для позначення реалій римського життя <g/> , але вжиті вони в химерній послідовності <g/> , поряд із сучасними словами з затертим <g/> , буденним значенням <g/> ) <g/> , стає зрозумілішим те відчуття крайнього подиву і збентеження <g/> , що його викликала ця поема і серед Шевченкових сучасників <g/> , і в новому поколінні <g/> … </p>
doc#1 Іван Франко <g/> , посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , — чигайте її <g/> , і вчитуйтесь добре <g/> , і пильно придивляйтесь <g/> , як можна речі <g/> , на око прозаїчні <g/> , піднести до високої поези <g/> , як можна малими средствами <g/> , кількома простими словами викликати велике враження <g/> » 1. </p><p> Як « <g/> Марія <g/> » <g/> , так і « <g/> Неофіти <g/> » творять враження універсальносте <g/> .
doc#1 <p> Один із характерних прийомів Т. Шевченка — постійне нагромадження слів <g/> , що належать до одного й того ж семантичного поля <g/> , але вжиті з різними конно- таціями і часто в метафоричному значенні <g/> .
doc#1 <p> Інше слово з того ж семантичного поля — сніжина — вводиться не прямим розкриттям теми вірша <g/> , а в порівнянні <g/> .
doc#1 Досягається це лише глибоким проникненням у семантику даного слова <g/> , повним <g/> , вичерпним використанням можливих значень <g/> , закладених у слові <g/> . </p>
doc#2 Ритуал вносить видимість і посутність гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити знаками сонця кожну річ і слово <g/> .
doc#2 Вона писатиме « <g/> лазоревий око тішив <g/> » <g/> , оминаючи слово сніг <g/> .
doc#2 Осінь просить барвистої запаски <g/> , вона милується в перлистому сміху <g/> , в розбитому дзеркалі озер <g/> , дівчина чепуриться <g/> , дожидаючи милого <g/> , вона і в тузі не забуває бути милою <g/> , може трошки розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без виклику і запалювати без великих слів <g/> .
doc#3 <p> Семантична і синтаксична еволюція слів типу двоє ( <g/> двои <g/> ) як слід не вивчена і мала б бути темою окремої розвідки <g/> .
doc#3 Іншими словами і дуже спрощено маємо до діла з києво-полтавськими говірками <g/> , що в класичному формулюванні відповідає традиційним твердженням про діялектну основу літературної мови <g/> . </p>
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 Ось сама поетка бачить таємницю зародження поезії — в тиші <g/> : </p><p> Знов тиші оксамитний клапоть Упав на слів стогранне скло <g/> , </p><p> А серце раптом <g/> , наче папороть <g/> , </p><p> Чудесним цвітом зацвіло <g/> . </p>