Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Жадного слова <g/> , що прозвучало б недоречно в розмовній мові — ні церковнослов'янізмів <g/> , ні запозичень <g/> , ні вульґаризмів <g/> .
doc#1 Досягається це лише глибоким проникненням у семантику даного слова <g/> , повним <g/> , вичерпним використанням можливих значень <g/> , закладених у слові <g/> . </p>
doc#1 Досягається це лише глибоким проникненням у семантику даного слова <g/> , повним <g/> , вичерпним використанням можливих значень <g/> , закладених у слові <g/> . </p>
doc#1 <p> Тенденція Шевченкових віршів цього періоду до крайнього спрощення мови у пляні зовнішніх показників та незвичайно насиченого використання семантичних нюансів слова позначилася і на жанровому аспекті його творчости <g/> : у нього раптом з'являється особливий поетичний жанр <g/> , який можна назвати віршем-мініятюрою <g/> .
doc#2 <p> Ворожить про весну колишню <g/> , </p><p> Любов вціловує в слова </p><p> І випускає — сокіл-пісню </p><p> З гаптованого рукава <g/> . </p>
doc#2 <p> Важливіша нечувана стислість слова <g/> , його місткість <g/> , техніка мужньої недомовки <g/> , яка <g/> , одначе <g/> , не веде до символістичної неокреслености значення <g/> , яка завжди однозначна <g/> , як дряпина на камені <g/> , як лінія на ґравюрі <g/> .
doc#2 « <g/> Було червоне поле бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але ми бачимо його <g/> .
doc#2 Якщо прикметники з'являються в цих віршах <g/> , то це слова з значенням просторовости або жаху <g/> : довгий <g/> , широкий <g/> , глибокий <g/> , високий <g/> , важкий <g/> , тяжкий <g/> , зловісний <g/> , суворий <g/> , страшний <g/> , дужий <g/> . </p>
doc#2 Ритуал вносить видимість і посутність гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на двобій і останній суд <g/> , і ця гармонія робить світ прийнятним і поетичним <g/> , дає змогу значити знаками сонця кожну річ і слово <g/> .
doc#2 Вона писатиме « <g/> лазоревий око тішив <g/> » <g/> , оминаючи слово сніг <g/> .
doc#2 Осінь просить барвистої запаски <g/> , вона милується в перлистому сміху <g/> , в розбитому дзеркалі озер <g/> , дівчина чепуриться <g/> , дожидаючи милого <g/> , вона і в тузі не забуває бути милою <g/> , може трошки розраховано милою <g/> , вона вміє недоговорювати <g/> , вона вміє викликати без виклику і запалювати без великих слів <g/> .
doc#2 Стилізації літопису й сумнівного в своїй пишноті Слова о полку починає товаришити від останнього вірша « <g/> Волинських майолік <g/> » пісня <g/> , і це перший раз у поетки звук гусел <g/> , ще до появи збірки під цією назвою <g/> .
doc#3 <p> Семантична і синтаксична еволюція слів типу двоє ( <g/> двои <g/> ) як слід не вивчена і мала б бути темою окремої розвідки <g/> .
doc#3 Іншими словами і дуже спрощено маємо до діла з києво-полтавськими говірками <g/> , що в класичному формулюванні відповідає традиційним твердженням про діялектну основу літературної мови <g/> . </p>
doc#4 Так я зробив <g/> , писавши про Олену Телігу ( <g/> « <g/> Без металевих слів і без зідхань даремних <g/> » <g/> ) <g/> , про Василя Стуса ( <g/> « <g/> Трунок і трутизна <g/> » <g/> ) <g/> , так зробив Юрій Лавріненко <g/> , писавши про Оксану Лятуринську ( <g/> « <g/> Князівна <g/> , що обходить шатра <g/> » <g/> ) і десятки інших <g/> .
doc#4 Ось сама поетка бачить таємницю зародження поезії — в тиші <g/> : </p><p> Знов тиші оксамитний клапоть Упав на слів стогранне скло <g/> , </p><p> А серце раптом <g/> , наче папороть <g/> , </p><p> Чудесним цвітом зацвіло <g/> . </p>
doc#4 Важитиме бо тут те <g/> , що тут знайшла свій вияв особистість поетки і що ця особистість має властивість і здатність промовляти до читацьких — вживім тут цього неприйнятного для механістів і формалістів слова — душ чи <g/> , коли хочете <g/> , — майже за Олесем <g/> , — сердець <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Якось страшно <g/> » <g/> ) </p><p> Ми тепер понурі і завзяті <g/> , </p><p> Нас тепер ще тяжче стало взяти Тихим словом ніжности й тепла <g/> . </p>
doc#4 Інакшими словами <g/> , спільне тут - те <g/> , що маємо справу з справжньою поезією і з справжнім відчуттям стилю <g/> .
doc#4 І <g/> , ведучи далі мотив теплої цілющости <g/> , вона тепер говорить про « <g/> серце <g/> , скупане в цілющому теплі <g/> » <g/> , про новопосталу радість <g/> , що « <g/> прагне вияву в новому слові <g/> » ( <g/> « <g/> Вечір <g/> » <g/> ) <g/> , І зовсім уже по-рількеанському звучить невеличка поезія про зустріч людини й цьогобічного світу з Богом <g/> : </p><p> Осінь малює стежки <g/> , </p><p> Позичивши барв у Тебе <g/> . </p>