Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Приходить пора сказати про підстави для такого зближення наче зовсім відмінних постатей <g/> .
doc#0 Кожний з пляуенської малої групи перебрідав цей новостворений кордон самотужки <g/> , в обставинах американської байдужости ( <g/> за гаслом <g/> , сказати б <g/> , ільфо-і-петровим гаслом — Спасение утопающих — дело рук самих утопающих <g/> ) <g/> , російської готовости до людоловного стрибка <g/> . </p>
doc#1 У Біблії образи жаху й кари знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p>
doc#2 <p> Якщо порівняти перший у збірці вірш Лятуринської з - ну <g/> , скажім <g/> , передостаннім <g/> , - враження таке <g/> , наче їх писали різні поети <g/> .
doc#2 З-поза історичної людини визирає й прозирає сучасна <g/> , щоб не сказати - програмова <g/> . </p>
doc#2 Замість сказати — коні меткі <g/> , як стріли Перуна <g/> , — поетка каже <g/> : « <g/> Гучні <g/> , меткі на гони Перуна <g/> , стріли <g/> , коні <g/> » <g/> .
doc#2 Хто б з визначних поетів наважився римувати <g/> , скажімо <g/> , мечі і посланці <g/> ?
doc#3 Спрощуючи справу та ігноруючи деталі <g/> , скажемо <g/> , що в тому <g/> , що мало стати українським числівником <g/> , співіснували і змагалися між собою два морфолого-синтаксичні зразки — один прикметникового типу ( <g/> з модифікаціями <g/> ) <g/> , а другий іменникового ( <g/> теж з модифікаціями <g/> ) <g/> .
doc#3 Хоч обмежений критеріями роду ( <g/> середній <g/> ) та числа ( <g/> pluralia tantum <g/> ) <g/> , розвиток цієї конструкції <g/> , уже півтора століття вживаної в літературній мові <g/> , відповідає загальній еволюційній тенденції і є <g/> , отже <g/> , явиїцем позитивним ( <g/> чи <g/> , коли воліємо <g/> , сказати інакше <g/> , прогресивним <g/> ) <g/> .
doc#3 <p> Що нам скаже в цій справі наше прескриптивне і описове мовознавство <g/> ? </p>
doc#4 <p> </doc> </p><p> ОДИН </p><p> Я знаю <g/> , про що хочу писати ( <g/> мене ще в дитинстві вчили <g/> : ніколи не починай своїх писань з я <g/> ) <g/> , і знаю <g/> , як я хочу писати <g/> , і знаю <g/> , що хочу сказати <g/> .
doc#4 Обидві ці форми свідомо використовував Тичина <g/> , згадаймо <g/> , з одного боку <g/> , його — так і названу « <g/> Фуґу <g/> » <g/> , а з другого <g/> , скажімо <g/> , « <g/> Живемо комуною <g/> » <g/> .
doc#4 Не сказано в ньому нічого про багато речей <g/> .
doc#4 Чи я мав рацію в своєму обуренні чи в схваленні <g/> , чи Союз українок винен у злочині проти поезії <g/> , а чи <g/> , навпаки <g/> , він виявив досконале розуміння особливосте поезії Наталі Лівицької-Холодної <g/> , я не можу сказати <g/> , бо ніде в книжці нема й натяку на те <g/> , хто за що в ній відповідальний <g/> .
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#4 Він виявлений — чи <g/> , сказати б <g/> , приховано-виявлєний жіночими деталями образу зими <g/> .
doc#4 <p> Спільне з попереднім образком — « <g/> японськість <g/> » деталю <g/> , оточеного білим ( <g/> там <g/> ) і чорним ( <g/> тут <g/> ) тлом <g/> , значущість деталю <g/> , вміння сказати недоговорюючи <g/> , а поза тим — разюча відмінність настрою і подробиць техніки <g/> .
doc#4 <p> ТРИ </p><p> Уже сказано <g/> : « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької- Холодної не вбгані в цикли <g/> , ані тематичні <g/> , ані настроєві <g/> .
doc#4 Звичайно <g/> , кожний читач помітить <g/> , що певні враження <g/> , теми <g/> , мотиви й настрої повторюються <g/> , але вони повторюються нереґульовано <g/> , вільним плином <g/> , сказати б <g/> , самі з себе й заради себе <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Розмова з Богом <g/> » <g/> ) </p><p> У прочутті рокованости поетка звертається до самої себе — </p><p> Вже ж не діждешся нікого </p><p> і не скажеш <g/> , як страшно жить <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Тривога <g/> » <g/> ) </p><p> страшно жить <g/> !