This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#91 | темпераменту того <g/> , хто їх робитиме <g/> . Оптиміст | скаже | <g/> : бачите <g/> , попри все як нестримно росте |
doc#91 | людина <g/> . І він матиме рацію <g/> . Песиміст | скаже | <g/> : бачите <g/> , як система викривила українську |
doc#91 | . Що ж <g/> , таке життя <g/> . </p><p> І тому мають рацію ті <g/> , хто | скаже | <g/> , що роман Гончара — подвиг <g/> . Але матимуть рацію і |
doc#91 | Гончара — подвиг <g/> . Але матимуть рацію і ті <g/> , хто | скаже | <g/> , що це — злочин <g/> . Бо в радянських умовах подвиг не |
doc#94 | не однієї людини <g/> . Багато залежить від того <g/> , що | скаже | робітництво <g/> , поки що в цих справах мовчазний |
doc#98 | . Але <g/> , може <g/> , ірраціонально <g/> , химерно алогічно <g/> , | скаже | він і про автора листа — людину і вченого <g/> , — і так |
doc#99 | нарешті зупиниться й підбере її <g/> , чи водій | скаже | їй правду <g/> , куди він їде цією трасою без написів <g/> ? |
doc#102 | подати один такий маленький деталь <g/> , який Вам | скаже | про певні риси його характеру <g/> . Це ще з тих років <g/> , |
doc#1 | не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не | скажемо | чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p><p> Усе решта в цій |
doc#3 | . Спрощуючи справу та ігноруючи деталі <g/> , | скажемо | <g/> , що в тому <g/> , що мало стати українським |
doc#9 | нехай буде наша літературна мова й кованою <g/> . | Скажемо | так <g/> : нехай кована <g/> , аби до ладу <g/> ! »3 </p><p> І далі Олена |
doc#9 | з тієї термінології <g/> , яка вже є <g/> , — себто <g/> , | скажемо | ми <g/> , з тієї <g/> , на якій так помітно позначилися <g/> , між </p> |
doc#11 | » <g/> ? </p><p> Не буде <g/> , здається <g/> , помилкою <g/> , коли | скажемо | <g/> , що в суті речі людських характерів ( <g/> отих <g/> , що |
doc#11 | , крізь каскади сміху ( <g/> хай буде це сплеск три <g/> ) | скажемо | <g/> , що три романи Андруховича <g/> , а надто « <g/> Перверсія |
doc#22 | двадцять років тому <g/> . Забігаючи наперед <g/> , | скажемо | більше <g/> : вони розв язувалися двадцять років |
doc#26 | мораторій на вживання слова народ <g/> . Тож | скажемо | наприкінці передмови по мові <g/> : Шевченко — |
doc#27 | були б тільки виконавчі <g/> . Тут і тільки тут <g/> , | скажемо | до речі <g/> , можна було б дошукуватися |
doc#30 | ? <g/> ) <g/> . Дер лянґен Реде курцер Зінн4 <g/> , — ні я <g/> , ні Ви не | скажемо | <g/> , що таке Шевченко <g/> , але говорім <g/> ! І вірмо <g/> , що |
doc#30 | , правда <g/> , усвідомив це в 90 років <g/> , Вам судилося — | скажемо | так — у молоді роки <g/> , але процес однотипний <g/> . Ще |
doc#31 | і т. д. і т. д. </p><p> Так <g/> , не помилимося <g/> , якщо | скажемо | <g/> , що памфлети Хвильового не тільки не хаотичні <g/> , |