Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Одні поглянуть на рукопис чи книжку і скажуть <g/> , що нема часу й сенсу їх читати <g/> .
doc#82 <p> Мої друзі в Києві <g/> , Харкові <g/> , Львові кажуть мені <g/> , що на Україні я дебютант і тому треба було б <g/> , щоб сказав слово про себе <g/> .
doc#83 Я сказав <g/> : XVII сторіччя було в ідеології добою універсалізму <g/> , фактично — воно було добою ставання національних держав <g/> .
doc#84 Я хотів сказати <g/> : харчів <g/> .
doc#85 Від симультанности й многофігурности мистецтво переходить до <g/> , сказати б так <g/> , моментности й портретносте <g/> , від умовносте маси до вирізьблености одиниці <g/> , від гротеску і орнаментальности до своєрідної <g/> , як сказали б ми <g/> , фотографічносте й лінеарносте <g/> .
doc#86 І тут не буде перебільшенням <g/> , коли скажемо <g/> , що взагалі впливи літератури 20-х років на читача в УСРР <g/> , всупереч усім культивованим тепер на еміграції легендам <g/> , були мінімальні і в головному обмежувалися на студентстві і мистецькій інтелігенції <g/> . </p>
doc#87 Про це підсовєтська література не сказала досі нічого ( <g/> говоримо про літературу <g/> , не про макулятуру — та <g/> , звичайно <g/> , щось верзла про стахановців <g/> , про жити стало краще <g/> , жити стало веселіше <g/> , про квітучі міста квітучої України <g/> , — але <g/> , хвалити Бога <g/> , — є слова і цілі книжки і навіть цілі бібліотеки <g/> , які ніби сказані <g/> , написані <g/> , — але водночас не існують <g/> .
doc#88 Один з моїх університетських друзів <g/> , росіянин <g/> , колись сказав <g/> , що професори — це « <g/> позвоночные животные <g/> » <g/> .
doc#89 Мушу сказати <g/> , що в віці між 14 і 16 роками я теж так думав <g/> , і можу тільки висловити свою пошану до критиків <g/> , які до зрілого віку зберегли такі молоді смаки <g/> .
doc#90 Ми ознайомилися з першими двома книгами роману і мусімо сказати <g/> , що на нечувано зубожілому тлі сучасного українського підсовєтського письменства твір молодого прозаїка справді виділяється і своїми позитивними <g/> , і своїми негативними сторонами <g/> .
doc#91 Гра йде складна <g/> , і сказати <g/> , хто виграє <g/> , сьогодні ще не можна <g/> . </p>
doc#92 У нього була добра пам'ять <g/> , він легко згадував цитати й любив несподівані зіставлення різноджерельних цитат <g/> , але пам'ятати <g/> , чи він уже сказав щось колись у діялозі з даною особою <g/> , чи ні <g/> , — все це мало занадто мало значення для його пам'яті <g/> .
doc#93 Союзу тих років — двадцятих до 1933 <g/> , — думаю <g/> , не помилюся <g/> , якщо скажу <g/> , що пейзаж театрального життя тоді визначали п'ять новаторських театрів і п'ять режисерів <g/> : «
doc#94 Попри все <g/> . </p><p> НА БЕРЕГАХ ХРОНІКИ ПОТОЧНИХ ПОДІЙ </p><p> Те <g/> , що я хочу тут сказати <g/> , — не наукова доповідь <g/> .
doc#95 ) </p><p> — То ви не любите Львова <g/> , — сказав мені один знайомий <g/> , львівського роду <g/> . </p>
doc#96 Колись Пушкін <g/> , з властивою йому передбачливістю <g/> , провидів майбутній конфлікт світових потуг <g/> , як конфлікт тих <g/> , хто купує <g/> , і тих <g/> , хто рубає голови <g/> : </p><p> Все куплю <g/> , — сказало злато <g/> . </p>
doc#97 Українському читачеві він мало відомий <g/> , еміграційному <g/> , можна сказати <g/> , майже зовсім ні <g/> .
doc#98 Я сказав <g/> , що ціную його як науковця <g/> , людину і громадянина <g/> .
doc#99 Так і тепер <g/> , ахтанабілі сучасности мчать повз Катерину ( <g/> Оксану Забужко <g/> ) <g/> , не зупиняючися <g/> , її рука замліла <g/> , але <g/> , якщо котрийсь нарешті зупиниться й підбере її <g/> , чи водій скаже їй правду <g/> , куди він їде цією трасою без написів <g/> ?
doc#100 А по наукових працях нічого сказати не можу <g/> , бо й не знаю <g/> , що виходило останнім часом <g/> .