Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#88 Дивним є те <g/> , що ці замкнені в собі малі світи <g/> , не маючи найменшої можливосте сполучення <g/> , взаємного порозуміння <g/> , водночас відчувають одне одного <g/> , живуть не лише собою <g/> , а й у групі <g/> , спілкуються мовою підсвідомости і що в них відбуваються паралельні явища <g/> .
doc#33 Але тепер Степан ще не діє <g/> , події ведуть його за собою <g/> , а не він керує ними <g/> .
doc#46 <p> Мені говорити з нею було важко <g/> , бо вона належить до тих <g/> , хто слухає саму себе <g/> , а не розмовника <g/> .
doc#62 <p> Корені Олени Теліги були і українські <g/> , й російські <g/> , але ті <g/> , другі <g/> , вона <g/> , так виглядає з її листів ( <g/> і творів <g/> ) <g/> , старанно ховала сама від себе <g/> , а тим самим і від усіх своїх друзів <g/> , коло яких було вперто і підкреслено українське <g/> .
doc#89 Намагаючися схопити невідтворну сутність твору і принцип взаємопов'язаности його складників <g/> , вона хоче цим допомогти авторові усвідомити себе <g/> , а читачеві — зрозуміти автора <g/> .
doc#88 Єдиний практичний наслідок — це відчуття <g/> , ніби ти плюнув сам на себе <g/> , адже врешті-решт навіть у СССР виконання безглуздих речей з одночасним усвідомленням їхнього безглуздя дорівнює самообпльовуванню <g/> .
doc#40 <p> Запропонований тут порядок розтинання речення на граматичні пари корисний для того <g/> , щоб усвідомити способи зв'язку окремих членів речення між собою <g/> , але він має дещо механічний характер <g/> .
doc#97 кулака говорить про його російськість <g/> . Не хівинський це хан <g/> ! </p><p> Ні <g/> , Шевченко стримував себе <g/> , але він <g/> , кінець кінцем <g/> , не спромігся зберегти своє рескриптом приписане мовчання у
doc#8 Скрізь його цікавила проблема епохи і надепохального <g/> , того <g/> , що лишається для всіх епох <g/> , — він любив говорити <g/> , що історизм — у наш час пережиток <g/> , що сьогоднішня людина в своїй суті не різниться від печерної <g/> , що людина зміняє світ навколо себе <g/> , але не себе <g/> .
doc#81 Література пішла в підпілля <g/> , в писання для себе <g/> , але театр і кіно таких можливостей не мали <g/> .
doc#97 Сильніший ефект був би напевне <g/> , якби автор не виявляв назовні свого захоплення собою <g/> , але фігура умовчання не належить до частих стилістичних засобів у арсеналі Шевченкового біографа <g/> . </p>
doc#81 Незабутніми лишався чар таких книжок <g/> , як « <g/> Смерть Вазір-Мухтара <g/> » Юрія Тинянова або « <g/> Братья <g/> » К. Федіна <g/> , де мені промовляли мотиви трагічного поневолення мистця і генія взагалі і непереборного гніту держави <g/> , я їх проєктував на сучасність і почасти навіть на себе <g/> , але це були твори 1929 року <g/> , а тепер таких не видно було <g/> .
doc#84 Пробити панцер самозамкнености <g/> , яким ми мусіли колись відгородитися від світу <g/> , щоб ствердити себе <g/> , але який тепер мусімо скинути з себе <g/> , як змія <g/> , виростаючи <g/> , лиснаву шкуру на весні <g/> . </p>
doc#92 Ніхто не запрошував другого приїздити до себе <g/> , ані обмінюватися листами чи навіть відбитками <g/> .
doc#24 Це апотеоза людини <g/> , що опанувала сама себе <g/> , апотеоза дорослої <g/> , мужньої людини <g/> , що не сліпо йде за своїми почуттями <g/> , а в техніці <g/> , в точності <g/> , в суворому розрахунку спляновує їх на організацію життя <g/> , на скорення пасивно-улягаючої матерії природи <g/> , в найвищому своєму вияві і в найвищій синтезі з силами природи — в будуванні <g/> .
doc#81 Але вони відкладалися там самі собою <g/> , без волі їх винайти й свідомо зберегти в завилинах мозку <g/> .
doc#52 З обуренням і гнівом він викриває старого себе <g/> , без жалю <g/> , без виправдань <g/> , без викрутів <g/> , як на найстрашнішій сповіді <g/> , де не може бути жадного словечка неправди <g/> .
doc#59 Не можна заперечувати <g/> , що філософія повісти ввібрала в себе деякі елементи екзистенціялізму <g/> , хоч правда й те <g/> , що сприйняті елементи більше стосуються до ідеї активного й трагічного гуманізму <g/> , гуманізму наперекір невиправному злу життя <g/> , ніж до ідеї антеїзму <g/> , яка <g/> , власне <g/> , в сартризмі й екзистенціялізмі не культивується і становить собою <g/> , безперечно <g/> , виплід роздумувань Косача над долею українського визвольного руху останніх десятиліть <g/> , спостережень над українськими людьми резистансу і міркувань над філософією української історії <g/> . </p>
doc#87 Але <g/> , по-перше <g/> , кожний усвідомлює це в собі і для себе <g/> , бо всі в четвертому Харкові затомізовані і звуко-непроникливим скляним муром взаємного недовір'я обведені <g/> ; по-друге <g/> , він не може добратися до коренів зла <g/> , бо нема доступу до джерел критики <g/> , нема виходу в інші <g/> , крім офіційного <g/> , площини мислення <g/> .
doc#75 Скільки критиків Хвильового осмішили себе <g/> , бо не відчували запаху слова <g/> , не розрізняли гри від життя чи може краще сказати <g/> , гри в житті від життя без гри <g/> .