Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#98 , утратили своє я. Вони прийшли до нас <g/> , стали нашими <g/> , не переставши бути собою <g/> . Це програма єдности <g/> , а не асиміляції <g/> , розчинення в українському морі <g/> . Тут
doc#52 З обуренням і гнівом він викриває старого себе <g/> , без жалю <g/> , без виправдань <g/> , без викрутів <g/> , як на найстрашнішій сповіді <g/> , де не може бути жадного словечка неправди <g/> .
doc#11 За кілька днів навколо повісти зчинилася міні-веремія <g/> , редакція гідно боронила <g/> , відступаючи <g/> , позицію за позицією <g/> , а сам автор <g/> , на щастя <g/> , мав вдачу Ґалілея <g/> , що <g/> , як відомо <g/> , зрікся своїх позицій щодо обертання Землі <g/> , тільки тишком <g/> , для себе ствердив <g/> , що все-таки вона обертається <g/> .
doc#73 Решта письменників <g/> , відірвана від батьківщини і від літературної праці <g/> , змушена думати тільки про те <g/> , як би зберегти своє фізичне існування <g/> , животіє в різних місцевостях Німеччини і Австрії <g/> , не мавши змоги встановити між собою навіть чисто особистих контактів <g/> . </p>
doc#24 <p> Він даний уже у вступному « <g/> Слові перед завісою <g/> » <g/> , даний як незмірне багатство ліній <g/> , фарб і структур <g/> , як зміст величезного багатства вмістів — від зеленого кольору цілини <g/> , через розбризк сірих плямок буденщини і чорну лінеарність напружених працею жил до свого апогею <g/> , до червоного кольору <g/> , « <g/> що так владно панує на нашому пано <g/> » <g/> , що викликає найбільшу екстазу автора і вже з себе виділяє все багатство додаткових тонів — смарагдових <g/> , фіялково-білих <g/> , аквамаринних <g/> , сріблястих і сили інших <g/> .
doc#35 ) <g/> , але чимраз більше виходить на передній плян і той тип <g/> , який існував може завжди <g/> , але досі перебував у тіні і не смів голосно себе заявити <g/> , тип людини <g/> , що сама приборкує свої сили і шукає порятунку свого <g/> , — так <g/> , уже тільки свого <g/> , існування у вростанні в систему московської рабсько-холопської держави <g/> .
doc#17 Куліш не жаліє старої України <g/> , бо він знає і бачить <g/> , що вона себе вичерпала і далі існувати <g/> , як дотепер <g/> , не може <g/> .
doc#36 Може Толстой і почував себе порадником і вчителем Ґе <g/> , але він таким не був <g/> .
doc#26 І <g/> , як у словнику поезії про Котляревського <g/> , заперечення поезії Котляревського безпосередньо виявляє себе у виборі слів <g/> , що їх нема в « <g/> Енеїді <g/> » <g/> , так тепер Шевченко насичує свій твір словами <g/> , яких ми даремно шукали б у творах Квітки <g/> .
doc#51 Одначе і традиція сама собою не дає і не може дати гарантії доцільности закріплення певного варіанту для літературної мови <g/> .
doc#71 Натомість Шевченко мусив дбати про поєднання й узгодження між собою різнорідних рештків і стилів писемної мови попередніх періодів <g/> , спрямовуючи ввесь свій талант на синтезування нового мовного утвору <g/> , годного заімпонувати <g/> . </p>
doc#39 В ясний день він струшує з себе « <g/> цілі пригорщі ламаного та битого світла на землю <g/> » <g/> .
doc#89 Стаття ця <g/> , що зветься « <g/> Master of Argument <g/> » <g/> , написана з приводу появи книжки відомого в сучасній Англії критика Ґ. Тріґсона « <g/> Еолова арфа <g/> » і становить собою порівняння критичної методи Ґріґсона з методою іншого критика — Емпсона <g/> .
doc#2 <p> Універсальність поезії Лятуринської дозволяє їй включати в себе і охоплювати всі епохи і всі віки людини <g/> .
doc#80 Крім загальних посилань на « <g/> Божки <g/> » і « <g/> Чесність з собою <g/> » ( <g/> Хуторян <g/> ) <g/> , можна було б з більшим правом згадати « <g/> Чорну пантеру й білого ведмедя <g/> » <g/> .
doc#59 Письменник хоче перейняти на себе тягар епохи з її трагічними проблемами <g/> ; він хоче взяти на себе відповідальність за свою трудну добу <g/> .
doc#63 <p> 1922 року <g/> , коли символізм уже віджив себе й почувалася туга за новим <g/> , але ще не усвідомлено <g/> , яке ж мало бути це нове <g/> , Василь Бобинський писав у журналі <g/> , що саме репрезентував ці шукання нового <g/> , — у журналі « <g/> Митуса <g/> » <g/> : </p><p> « <g/> І майже всі вони ( <g/> може неясно ще <g/> ) відчувають ту правду <g/> , що шляхи <g/> , чи хоч би тільки стежки <g/> , якими їм іти <g/> , повинні звертатися туди <g/> , де б'ється криштальне джерело генія нашого люду <g/> .
doc#18 Так і те <g/> , що йде далі <g/> , — писане рукою і серцем одного читача <g/> , хоч він намагався вчитатися в твір більше <g/> , аніж вчитати себе в нього <g/> . </p>
doc#32 Напівжартома <g/> , для себе <g/> , я називав їх любомудрами <g/> .
doc#40 <p> На закінчення хочу висловити свою вдячність проводові НТШ і Видавництву « <g/> Молоде Життя« <g/> , які у сучасних тяжких обставинах погодилися взяти на себе завжди складне і копітке завдання видати мовознавчу книжку <g/> . </p>