Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Це смертний гріх <g/> , тому що він порушує саму основу структури Всесвіту — гармонію і рівновагу людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини до Бога <g/> .
doc#5 <p> Щоб підкреслити нормальність цього забурення білка <g/> , що його люди звуть коханням <g/> , автор змушує саму Марту шукати ориґінального завершення свого кохання ще тоді <g/> , коли їй здавалося <g/> , що Славенко її кохав <g/> .
doc#6 Небо може бути не тільки загрозою <g/> , воно може справді поглинути те <g/> , чим існує людина <g/> , як от собак і санки <g/> , що ними живе інуїт ( <g/> “ <g/> Постання сузір'я Плеяд <g/> ” <g/> , ч. 16 <g/> ) <g/> , або й саму людину ( <g/> “ <g/> А тоді одного дня Том не повернувся <g/> ” — ч. 9 <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 Так <g/> , на картині “ <g/> Пізнє літо на Центральному Острові <g/> ” ( <g/> з торонтської серії <g/> ) двоє Куриликових дітей з'являються <g/> , як він сам зазначає <g/> , двічі <g/> , бо тут скомбіновано дві фотографії <g/> : на передньому пляні вони дивляться в глиб картини <g/> , а на задньому пляні вони ж таки дивляться на ту саму сцену вперед <g/> , річ не можлива за законами простолінійного часу й простору <g/> .
doc#7 <p> Наприкінці кілька слів про саму поезію Зуєвського <g/> .
doc#9 З другого боку <g/> , позначка Б. Грінченка часто вказує на західноукраїнську сферу вживання якого-небудь слова <g/> , але не уточнює цього загального поняття так <g/> , щоб ми могли чітко виявити <g/> , чи йде про Галичину саму по собі або в комплексі з іншими західноукраїнськими землями <g/> , чи <g/> , може <g/> , тільки про Волинь або позагалицьке Поділля <g/> . </p>
doc#9 В той час це були дуже цікаві газетки для нашої молоднечі <g/> , і вона кинулась до їх з жадобою <g/> , як на новинку <g/> , і вссала усе <g/> , навіть саму чудернацьку мову <g/> »4. </p><p> Особисті зустрічі великоукраїнців з галичанами в цей період не були численні кількісно <g/> , але і вони свою справу робили <g/> .
doc#9 <p> Майже таку саму позицію щодо галицьких елементів у літературній мові і в його власній творчості посідав і Михайло Коцюбинський з тією різницею <g/> , що його рідноговіркова мовна стихія ( <g/> подільська <g/> ) була ще ближча до галицької <g/> .
doc#9 У старих письменників з Великої України ця конструкція була неможлива хоч би через те <g/> , що саму годину вони позначали не порядковим <g/> , а кількісним числівником ( <g/> « <g/> Було ще тільки десять годин <g/> » — Б. Грінченко <g/> , « <g/> На розпутті <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#11 Якщо нема характерів <g/> , ідей <g/> , якщо фабула обернена на саму себе <g/> , якщо раз-по-раз — зараз покажу це <g/> , — монтаж чужорідностей <g/> , чому вся ця латанина <g/> , наче й не назвеш її будовою <g/> , — чому вона не розсипається <g/> , чому — читаєш далі і не кинеш — і дочитуєш <g/> , — і твориться певне враження міцної структури <g/> , і чому так твердо <g/> , як у шпенґлерівсько-вельфлінівському empor Готичного собору <g/> , формується висновок-підсумок <g/> , як скеля непорушний <g/> , як Лютерів « <g/> Die feste Burg ist unser Gott <g/> » <g/> , як наше « <g/> Гей не дивуйте <g/> , добрії люди <g/> » <g/> , як французька Марсельєза <g/> , і його вже сказав Тичина
doc#15 Звідки і як розвинулись </p><p> називні речення - ніким не досліджено ( <g/> коли не брати до уваги побіжних міркувань Pica <g/> ) <g/> , і на саму поставу проблеми є тільки скупі необґрунтовані натяки <g/> . </p>
doc#15 Але далі сама відсутність займенника <g/> , стаючи нормою <g/> , дає їм змогу переформуватися в особливий тип речення <g/> , що виражає не просто дію неназваної особи <g/> , а дію особи <g/> , що не підлягає називанню в силу тих чи тих причин <g/> , дію <g/> , зв'язану з діяльністю особи <g/> , але важливу саму по собі <g/> , важливу як дію <g/> .
doc#19 Тай уразив же полковник Щербосьорбу у саму болячку <g/> ! </p>
doc#20 Юрко був тоді тверезіший від мене <g/> , але в головному ми поділяли ту саму віру <g/> , — так <g/> , я можу назвати це тільки вірою <g/> , — в якій безладно мішалися елементи Шевченкового романтизму <g/> , романтичні маріння Миколи Хвильового і <g/> , зрештою <g/> , совєтсько-комуністичного візіонерства світлого майбутнього <g/> , тільки перенесені з місійної святої кляси — пролетаріяту на місійну націю <g/> , її святе селянство <g/> . </p>
doc#22 В одній вона здана на саму себе <g/> , ніхто не загрожує її існуванню <g/> , але ніхто й не дбає за неї <g/> .
doc#22 Тут ту саму тезу нарешті піднесено на вершини трагедійності і без- компромісовості <g/> .
doc#22 Але і в нього знаходимо провідний мотив <g/> , що виконує ту саму функцію <g/> , як Гончарові запальнички й ленінізм <g/> .
doc#23 <p> Петренко використав окремі образи пісні <g/> , пісенні формули цієї і інших пісень <g/> , ритміку пісні <g/> , саму тему дівчини <g/> , покинутої милим <g/> .
doc#24 Форма його мусіла бути складна й своєрідна вже через саму настанову на синтетичність <g/> .
doc#25 Натомість в українській літературній мові <g/> , як і в південноукраїнських говірках <g/> , о нормально чергується з і ( <g/> ніж — ножа <g/> ) <g/> , воно наче розщепилося на ці два звуки <g/> , які одначе несуть ту саму функцію <g/> , так що в формі <g/> , наприклад дім мовець одразу і безпомилково впізнає тільки інший вияв форми дом ( <g/> у <g/> ) <g/> .