Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 Таємниця вміння поетчиного зробити своє універсальним і в кожному прояві об'єктивного світобігу відкрити якусь грань самої себе <g/> , ні на мить не стаючи егоцентричною і ні на мить не втрачаючи своєї індивідуальности — вміння ототожнюватися <g/> , не розтоплюючися <g/> , — це таємниця бути гармонійною <g/> , секрет <g/> , утрачений більшістю поетів нашого часу <g/> .
doc#3 Але цю ясність важко утримати <g/> , коли звертаємося до безпосередніх описів самої літературної мови <g/> .
doc#4 Чи він мав свого редактора <g/> , а чи це вибір самої поетки <g/> ?
doc#4 Але потім я подумав <g/> , що це міг бути вибір самої поетки <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Розмова з Богом <g/> » <g/> ) </p><p> У прочутті рокованости поетка звертається до самої себе — </p><p> Вже ж не діждешся нікого </p><p> і не скажеш <g/> , як страшно жить <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Тривога <g/> » <g/> ) </p><p> страшно жить <g/> !
doc#4 Так постав крізь гру суперечностей і неправдоподібностей ліричний образ героя збірки — портрет самої авторки <g/> .
doc#4 Це стосується й до образу поетчиного чоловіка і <g/> , нарешті й найголовніше <g/> , до самої Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Україні <g/> » <g/> ) </p><p> Усе це — прекрасні поезії <g/> , але <g/> , взяті на терези дій- сности <g/> , важать мало <g/> , бо <g/> , кажучи словами самої поетки в тому ж вірші <g/> , все це « <g/> вічний міт в серцях мандрівних злидарів <g/> » <g/> .
doc#5 Раз <g/> , тільки раз автор вивів своїх героїв на коротку мить до Андріївської церкви <g/> , але і тут не показав самої церкви <g/> : « <g/> Широчезними залізними сходами вони увійшли на тахльовану паперть церкви <g/> , що стояла щільно над урвищем горба <g/> .
doc#7 <p> Повертаюся <g/> , одначе <g/> , до самої поезії Зуєвського <g/> .
doc#9 Можна думати <g/> , що теоретичні постуляти М. Старицького і справді мусіли б збігатися з цими міркуваннями Люби <g/> , — так само <g/> , як наважуємося ототожнити їх бодай у головному з поглядами самої Олени Пчілки <g/> .
doc#9 До тих прийменникових конструкцій галицького походження <g/> , що цілком панують у літературній мові <g/> , витиснувши аналогічні конструкції східноукраїнського походження <g/> , належать <g/> : </p><p> 1. Конструкції на означення годин з прийменником о і назвою самої години в прикметниковій ( <g/> порядково-числівниковій <g/> ) формі в місцевому відмінкуl <g/> : « <g/> Кожен з нас о тій хвилині так подумав <g/> » ( <g/> А Малишко <g/> ) <g/> .
doc#9 Було б цікаво й важливо простежити їх докладніше в Котляревського й котляревців <g/> , як і в ранніх романтиків <g/> , але рамки цієї статті обмежують мене до самої постави питання <g/> . </p>
doc#10 поліські “ <g/> дифтонги <g/> ” не є справжні дифтонги <g/> , бо це є суцільні й неподільні фонеми <g/> , які в своїй артикуляції поступово пересковзають від початкового звука до кінцевого <g/> , бувши довгістю й сприйманням нормальними голосними <g/> ; вага цих полюсів такого звука може мінятися в мові навіть тієї самої особи <g/> , але завжди це звуки одного ряду <g/> .
doc#10 <p> Таким чином <g/> , вийшовши з спостережень над говірками південної Чернігівщини <g/> , зіставляючи зібраний ним з перших рук діалектний матеріал із записами й здобутками інших дослідників <g/> , Ганцов логічно перейшов до концепції генези говірок української мови і самої української мови <g/> , а це привело його до питань історії української мови і походження східнослов'янських мов взагалі <g/> .
doc#10 Курило використала також деякі чужі записи <g/> , але тільки при двох умовах <g/> : що їх робила філологічно освічена людина родом з даної місцевості і що Курило контролювала мову й вимову самої цієї людини <g/> . </p>
doc#10 Проте для самої Курило записи не були самоціль <g/> .
doc#10 <p> Одначе конкретні поштовхи до мовних змін Курило знаходила не в унутрішніх закономірностях самої мови <g/> , а в зовнішньо-історичних обставинах <g/> .
doc#15 Зате <g/> , заслугою Синявського була постава питання ( <g/> хай мимобіжна й спрощена <g/> ) про генезу називного речення <g/> , Синявський виводить називні речення з двоелементних через пропуск дієслова є " <g/> у значенні самої тільки дієслівности без жадного іншого значення <g/> " <g/> , погоджуючися в цьому з К. Т. Німчиновим <g/> , якиий тоді ж таки виступив теж із коротенькою генетичною характеристикою називних речень <g/> . </p>
doc#15 Але це <g/> , очевидно <g/> , факт і вплив пізніші <g/> , факт <g/> , який не випливає неодмінно і обов'язково з самої природи речень <g/> . </p>