Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 14 жовтня Н. виїхав — знову тим самим поїздом <g/> , але тепер у напрямі до Харкова <g/> .
doc#1 Т. Шевченко завжди залишався самим собою <g/> .
doc#1 <p> Врешті <g/> , у версії від 31 травня поет навіть готовий віддати царям усі « <g/> добра <g/> » цього світу <g/> : </p><p> Тим неситим очам <g/> , </p><p> Земним богам-царям <g/> , </p><p> І плуги <g/> , й кораблі </p><p> І всі добра землі <g/> , — </p><p> тим самим залишаючи людству щастя праці і щастя духовної зосередженості так увесь конфлікт переноситься із соціяльного пляну у плян людської душі <g/> , віри і почуттів <g/> . </p>
doc#1 Він показав <g/> , як цей образ перегукується з таким самим образом у революційній проклямації Герцена <g/> , в його брошурі « <g/> Крещеная собственность <g/> » <g/> , у статтях « <g/> Колокола <g/> » <g/> , у листі до О. Герцена ( <g/> задум якого <g/> , на його погляд <g/> , виник у гуртку Миколи Чернишевського <g/> ) <g/> , в одному з віршів Миколи Некрасова 22. На цьому тлі тим знаменнішим стає факт <g/> , що якраз тепер Т. Шевченко відкинув образ сокири <g/> .
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#2 <p> Еротика вилонює мотив блаженства родити <g/> , гону <g/> , що проймає природу й людину і що в ньому здійснюється безсмертність роду <g/> , роду <g/> , започаткованого може самим сонцем <g/> .
doc#3 Але в загальній системі числівникової синтакси не слід спускати з ока <g/> , що він завдає ще одного вдару по « <g/> прикметниковим конструкціям <g/> » ( <g/> типу два речення <g/> ) і заступає їх « <g/> іменниковим <g/> » типом <g/> , точніше кажучи <g/> , мішаним іменниково-прикметниковим <g/> , роблячи тим самим ще один крок до специфічно-числівникової мішаної парадигми як прикмети саме даної частини мови і відмежовуючи цю частину мови від інших частин мови <g/> , які такої мішаности не мають <g/> . </p>
doc#4 Для молодости <g/> , для молоді час не існує <g/> , життя вічне і кожне переживання безконечне <g/> , не те в старому віці <g/> , коли людина відкрила для себе неповоротність часу і минущість усього <g/> , включно з самим собою <g/> .
doc#4 Але це була не вся правда <g/> , а тим самим неправда <g/> .
doc#6 <p> Тут ми переходимо до другого пляну Куриликових творів <g/> , що його традиційно звуть ( <g/> що започатковане в суті речі <g/> , хоч і не такими словами <g/> , самим мистцем <g/> ) символікометафізичним Перший збір картоплі ірландським імігрантом <g/> ” <g/> , “ <g/> Хто бачив вітер <g/> ” <g/> ) <g/> , а то як сліпучий гриб атомової бомби ( <g/> “ <g/> Не повертаючися за курткою <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#6 <p> Чи Курилик малював з фотографій ( <g/> звичайно ним самим зроблених <g/> ) чи зі спогаду-уяви ( <g/> виглядає <g/> , що малювання з рисунків-шкіців цілої картини було менш типове для нього <g/> ) <g/> , він ніколи не відмовляється від речевости світу <g/> , хоч він звичайно не зупиняється там <g/> , де кінчається речевість <g/> , а прагне піти глибше <g/> , поза видиме й доторкальне <g/> .
doc#6 Що в дійсності за цим стояло <g/> , либонь <g/> , щось не усвідомлене ним самим <g/> , був чи не страх божевілля <g/> .
doc#6 Він належить до всіх трьох і тим самим ні до одного цілковито <g/> .
doc#7 Це робило межі речень плинними <g/> , переплетеними <g/> , створювало якесь переливання речення в речення <g/> , а тим самим виривало мову поезії з звичайного її членування <g/> .
doc#7 Тим самим у протилежність всякій заумній мові при такому підході до мови роля значення слова не занепадає <g/> , а зростає <g/> .
doc#9 На це склалося кілька обставин <g/> : і знав він українськомовні справи краще від моїх харківських учителів <g/> , знав не тільки ззовні <g/> , а й зсередини <g/> , і був він єдиним тоді на Україні носієм ідей і метод Празького лінгвістичного гуртка <g/> , де мав не одну нагоду спілкуватися з « <g/> самим <g/> » Ніколаєм Трубецьким <g/> , ну і <g/> , нарешті <g/> , посідав він у свої тоді 63 роки ту незбагненну рису людяності <g/> , що її найкраще окреслює французьке слово шарм <g/> .
doc#9 Вся літературно-видавнича діяльність <g/> , а тим самим відповідальність за розвиток української літератури <g/> , української культури і літературної мови переноситься на Галичину <g/> .
doc#9 <p> Але ще далеко більше серед « <g/> неологізмів <g/> » М. Старицького слів <g/> , що справді не витворені ним самим <g/> , а взяті з заходу <g/> : з Волині <g/> , Галичини <g/> , частково навіть з польської мови <g/> .
doc#9 <p> Об'єктивна суть виступу І. Нечуя-Левицького <g/> , а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина
doc#9 І <g/> , приймаючи існуюче за розумне <g/> , дане за доцільне <g/> , І. Нечуй-Левицький і переносив автоматично цю лексику до своїх творів <g/> , не помічаючи <g/> , що цим він заходить у безвихідну суперечність з проголошеними ним же самим принципами національности й народности в літературі <g/> , з пожаданою ним самим вимогою відштовхування від російської літератури й культури <g/> . </p>