Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Чи він мав свого редактора <g/> , а чи це вибір самої поетки <g/> ?
doc#4 Але потім я подумав <g/> , що це міг бути вибір самої поетки <g/> .
doc#4 Але це була не вся правда <g/> , а тим самим неправда <g/> .
doc#4 Бо <g/> , кінець-кінцем <g/> , усе в літературі — засоби <g/> , але самі засоби — це ще не література <g/> .
doc#4 Звичайно <g/> , кожний читач помітить <g/> , що певні враження <g/> , теми <g/> , мотиви й настрої повторюються <g/> , але вони повторюються нереґульовано <g/> , вільним плином <g/> , сказати б <g/> , самі з себе й заради себе <g/> .
doc#4 очі висохлі купай в теплі Цілющих сліз <g/> , що гоять в серці болі <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Екстаза <g/> » <g/> ) </p><p> самі сльози <g/> , посталі з болів <g/> , зогрівають душу й відкривають шлях до внутрішньої гармонії <g/> !
doc#4 Його кінцеве помилування — такий самий акт Божої сваволі <g/> , як і його кара <g/> .
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Розмова з Богом <g/> » <g/> ) </p><p> У прочутті рокованости поетка звертається до самої себе — </p><p> Вже ж не діждешся нікого </p><p> і не скажеш <g/> , як страшно жить <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Тривога <g/> » <g/> ) </p><p> страшно жить <g/> !
doc#4 <p> Як глибоко комплекс Іова вкарбований у поезію Наталі Лівицької-Холодної <g/> , видно з того <g/> , що він відклався потужним і глибоким шаром експресіоністичних засобів у самому ядрі поезії <g/> , в системі образности <g/> .
doc#4 Не тільки це одна поетка <g/> , вірші одного й другого комплексу тиснуться на тих самих сторінках <g/> , датовані тими самими датами <g/> !
doc#4 Не тільки це одна поетка <g/> , вірші одного й другого комплексу тиснуться на тих самих сторінках <g/> , датовані тими самими датами <g/> !
doc#4 Так постав крізь гру суперечностей і неправдоподібностей ліричний образ героя збірки — портрет самої авторки <g/> .
doc#4 Це стосується й до образу поетчиного чоловіка і <g/> , нарешті й найголовніше <g/> , до самої Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Україні <g/> » <g/> ) </p><p> Усе це — прекрасні поезії <g/> , але <g/> , взяті на терези дій- сности <g/> , важать мало <g/> , бо <g/> , кажучи словами самої поетки в тому ж вірші <g/> , все це « <g/> вічний міт в серцях мандрівних злидарів <g/> » <g/> .
doc#4 На честь поетки як громадянки ( <g/> бо як поетка вона має право на будь-які міти <g/> ) треба <g/> , одначе <g/> , сказати <g/> , що вона сама усвідомлює уявність цієї тематики і образности <g/> , і <g/> , якщо це все існувало в такій формі й таких барвах у минулому <g/> , невідтворність його тепер <g/> , коли навіть </p><p><g/> …
doc#4 Це така сама співгра поетичного й апоетичного <g/> , як у доборі слів і синтаксичних конструкцій <g/> , і кінцевий ефект усіх цих засобів — специфічна <g/> , неповторна <g/> , суто особиста дикція поезії Наталі Лівицької-Холодної <g/> .
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Кінець-кінцем людина завжди залишиться сама <g/> , і тут саме важить <g/> , хто залишився сам <g/> » <g/> , — якщо він мав рацію <g/> , вона може не надто нарікати <g/> .
doc#4 З ким вона лишається сама <g/> , здатний бути сам <g/> .
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом <g/> . </p>