Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Громадянки Н. не було вдома <g/> , від початку війни всі жінки з самого ранку вирушали по харчових крамницях — ану ж десь щось « <g/> дають <g/> » <g/> , черги там треба було вистояти <g/> .
doc#0 ) А може бути й те <g/> , що самого Галицького розстріляно <g/> , нехай буде йому світла пам'ять <g/> . </p>
doc#0 Коло самого вокзалу височів чималий <g/> , кількаповерховий барак для робітників <g/> , привезених із Галичини працювати на Донбасі в шахтах і на заводах <g/> .
doc#0 14 жовтня Н. виїхав — знову тим самим поїздом <g/> , але тепер у напрямі до Харкова <g/> .
doc#0 У самому Харкові утворився невеликий німецький цвинтар <g/> , коло педагогічного інституту ( <g/> де тепер Опера <g/> ) <g/> .
doc#0 Сама структура права радянська й німецька настільки різняться <g/> , що навіть <g/> , здавалося б <g/> , однозначні слова і однозвучні виключають будь-яке порозуміння <g/> .
doc#0 <p> Зрештою <g/> , сама подорож залізницею до і з Берліну <g/> , навіть не під бомбами <g/> , була іспитом на витривалість <g/> .
doc#0 <p> У самих чехів <g/> , народу <g/> , що породив Швейка <g/> , хто знає <g/> , може <g/> , той факт <g/> , що Прага майже неторкана лишилася й у Світовій війні <g/> , і в брежнєвській окупації <g/> , коли димом пішли Варшава і Берлін <g/> , якоюсь мірою зобов'язаний наявності Швейків <g/> .
doc#0 Кожний з пляуенської малої групи перебрідав цей новостворений кордон самотужки <g/> , в обставинах американської байдужости ( <g/> за гаслом <g/> , сказати б <g/> , ільфо-і-петровим гаслом — Спасение утопающих — дело рук самих утопающих <g/> ) <g/> , російської готовости до людоловного стрибка <g/> . </p>
doc#1 Т. Шевченко завжди залишався самим собою <g/> .
doc#1 То були роки <g/> , повні біблійних видінь <g/> , які віщували криваву кару <g/> , помсту <g/> , що мала впасти на грішників та експлуататорів <g/> , роки <g/> , коли « <g/> Злая своєволя / Сама скупається <g/> , сама / В своїй крові <g/> » ( <g/> « <g/> Подражаніє Ієзекіїлю <g/> » <g/> ) <g/> , коли поет кинув в обличчя тим <g/> , хто <g/> , согрішивши <g/> , не розкаявся <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 То були роки <g/> , повні біблійних видінь <g/> , які віщували криваву кару <g/> , помсту <g/> , що мала впасти на грішників та експлуататорів <g/> , роки <g/> , коли « <g/> Злая своєволя / Сама скупається <g/> , сама / В своїй крові <g/> » ( <g/> « <g/> Подражаніє Ієзекіїлю <g/> » <g/> ) <g/> , коли поет кинув в обличчя тим <g/> , хто <g/> , согрішивши <g/> , не розкаявся <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 <p> Метафора холодного вітру <g/> , сама собою не надто оригінальна <g/> , перша натякає на семантичне поле зими <g/> .
doc#1 Ця тема здатна « <g/> зазвучати <g/> » ( <g/> тобто її можна виокремити <g/> ) лише тому <g/> , що введена вона сюди як частина ширшого контексту в образі розпаду сім'ї. Мотив хлопців <g/> , « <g/> забраних у москалі <g/> » і через це втрачених для сім'ї ( <g/> країни <g/> ) <g/> , — майже такий самий типовий для поезії Т. Шевченка <g/> , як і мотив збезчещеної дівчини <g/> . </p>
doc#1 Отже <g/> , бачимо перше відхилення від стилю народніх пісень ( <g/> у межах самого цього стилю <g/> ) <g/> , хоча воно й незначне <g/> . </p>
doc#1 <p> Врешті <g/> , у версії від 31 травня поет навіть готовий віддати царям усі « <g/> добра <g/> » цього світу <g/> : </p><p> Тим неситим очам <g/> , </p><p> Земним богам-царям <g/> , </p><p> І плуги <g/> , й кораблі </p><p> І всі добра землі <g/> , — </p><p> тим самим залишаючи людству щастя праці і щастя духовної зосередженості так увесь конфлікт переноситься із соціяльного пляну у плян людської душі <g/> , віри і почуттів <g/> . </p>
doc#1 Він показав <g/> , як цей образ перегукується з таким самим образом у революційній проклямації Герцена <g/> , в його брошурі « <g/> Крещеная собственность <g/> » <g/> , у статтях « <g/> Колокола <g/> » <g/> , у листі до О. Герцена ( <g/> задум якого <g/> , на його погляд <g/> , виник у гуртку Миколи Чернишевського <g/> ) <g/> , в одному з віршів Миколи Некрасова 22. На цьому тлі тим знаменнішим стає факт <g/> , що якраз тепер Т. Шевченко відкинув образ сокири <g/> .
doc#1 У вірші « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » від 26 листопада 1860 р. він мовби вступає у відкриту полеміку із самим собою минулорічним <g/> , пишучи <g/> , що зміна соціяльного устрою прийде і без сокири <g/> : </p><p> І без сокири </p><p> Аж зареве та загуде <g/> , </p><p> Козак безверхий упаде <g/> . </p>
doc#1 Це смертний гріх <g/> , тому що він порушує саму основу структури Всесвіту — гармонію і рівновагу людини в собі <g/> , у її стосунку до інших і в стосунку людини до Бога <g/> .
doc#1 » від 2 грудня 1860 р. Це гріх проти себе самого <g/> , проти власного тіла <g/> , отже <g/> , проти власної душі <g/> .