This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 | Я маю намір створити портрет <g/> , вірний натурі <g/> , а людина <g/> , яку я спортретую <g/> , буду я сам <g/> . </p> |
doc#0 | Н. повинен підписувати псевдонімом <g/> , який він обере сам <g/> . |
doc#0 | Сам Голубовський — голова і знавець німецького права <g/> ; Паше-Озер- ський <g/> , експерт з радянського права <g/> , до якого українці <g/> , мовляв <g/> , звикли і люблять <g/> ; пані Соня <g/> , львів'янка <g/> , яка секретарює й друкує <g/> ; а оце відтепер — ще Н. </p><p> Вибір людей у теорії доцільний <g/> , охоплює все головне <g/> , що знають або повинні знати майбутні судді й правники в такому собі Луганську <g/> , на Поліссі <g/> , Гуцульщині й де там ще <g/> . |
doc#0 | Під руїнами загинув і сам старий Голубовський <g/> . |
doc#0 | Праця над цим словником почалася вже не один рік тому <g/> , словник не мав колегії <g/> , все робив і за все відповідав сам Димін- ський <g/> . |
doc#0 | Але Мірчук не міг створити і не створив цілісного колективу <g/> , бо сам він не був науковцем і не був ідеалістом <g/> , він був ділком коло науки і не багато більше <g/> . |
doc#0 | Костецького звали <g/> , звичайно ж <g/> , не Свирид Микитович — у якомусь варіянті <g/> , бо так піп охрестив <g/> , — а Ігор Вячеславович <g/> , ім'я князівське <g/> , не з опери ж ( <g/> якщо він не сам це вигадав <g/> , а він любив фантазувати <g/> ) <g/> . |
doc#0 | Було без значення <g/> , чи все це вигадував сам Костецький <g/> , чи його батько <g/> . |
doc#0 | Це були він сам <g/> , Іван Майстренко — многолітній боротьбіст — лівий антинацист <g/> , після його приїзду — Н. Молодші <g/> , звичайно <g/> , поети-початківці ( <g/> і <g/> , мабуть <g/> , екс-комсомольці <g/> , яких Довгаль витяг із рабства — Василь Онуфрієнко з жінкою Марусею <g/> , Всеволод Біленко <g/> ) <g/> , таких прав не дістали <g/> , їхня праця була технічна <g/> . |
doc#0 | Сам Юра в титульній ролі викликав бурі оплесків і в Києві <g/> , і під час гастролів у Харкові <g/> . |
doc#0 | Ось лише кілька навмання імен <g/> , згадуються Ґарґантюа та його синок <g/> , ненажери й ненасекси <g/> , численні декамеронники <g/> , Шекспірові блазні та й сам Фалстаф <g/> , Казанзакісів Зорба <g/> , Ролланів Кола Брюньйон <g/> , а надто череватенький Санчо Панса <g/> . |
doc#0 | Сам і самотній був Н. у Красному Лимані <g/> , вчотирьох у Львові <g/> , всімох у Пляуені <g/> , а вже коли змовкли гармати й мінні поля <g/> , навколо Н. твориться цілий колектив <g/> , самоназваний муром/МУРом <g/> , не боячися претендувати на якесь <g/> , хай мале місце в історії України <g/> , української культури <g/> , в брунькуванні <g/> , в динаміці <g/> , в потужнінні <g/> . </p> |
doc#1 | Будову фрази можна було б назвати риторичною <g/> , насиченою анафорами й епістрофами <g/> , просьбами й прокльонами <g/> , якби сам риторичний рядок не переривався « <g/> відскоками <g/> » й відходами від тієї ж риторичної структури <g/> . |
doc#1 | Це його « <g/> забрали в москалі <g/> » <g/> , але і втіленням образу покритки є він сам <g/> . |
doc#1 | <p> Лексика <g/> , образи повторення прийменника « <g/> меж <g/> » — це все <g/> , як і сам розмір вірша <g/> , цілком відповідає духові українських народніх пісень <g/> . |
doc#1 | При всій любові поета до цього світу — </p><p> Бач <g/> , який широкий <g/> , </p><p> Та високий <g/> , та веселий <g/> , </p><p> Ясний та глибокий <g/> , — </p><p> він сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> … |
doc#1 | <p> Але він надіється <g/> , що сам Господь покарає їх <g/> , а не збунтований і сліпий натовп <g/> : </p><p> Повинна буть <g/> , бо сонце стане <g/> , </p><p> І осквернену землю спалить <g/> . </p> |
doc#1 | Але сам дуб <g/> , себто Україна <g/> , усе ще повен життя <g/> , глибоко в корінні <g/> : </p><p> А од коріння тихо <g/> , </p><p> любо Зелені парості ростуть <g/> . </p> |
doc#2 | Порівняння впресовується в сам образ <g/> . |
doc#2 | <p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція лишається такою ж мужньою й загальною <g/> , бо крик почуттів знову ж заступлений описом поведінки <g/> , а сам опис перенесений у майбутній час <g/> , — тонкий засіб <g/> , що зразу робить образ узагальненим <g/> , водночас не позбавляючи його глибокої індивідуальности <g/> : </p><p> За рядом днів сумних задніє </p><p> один страшний і невідкличний <g/> . </p> |