Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#45 Адже її теж можна розцінювати як писану à thèse <g/> : " <g/> вербалізація <g/> " речення замість номінальних або невизначених конструкцій <g/> , синтаксична перспектива замість браку її <g/> , частини мови <g/> , здатні до мутацій <g/> … </p>
doc#15 <p> БУЛАХОВСЬКИЙ Л. </p><p> До поняття " <g/> речення <g/> " // Науковий збірник Харківської науково- дослідчої катедри історії української культури <g/> .
doc#9 ) <g/> , назви синтаксичних понять ( <g/> речення <g/> , підмет <g/> , присудок <g/> …
doc#15 Зрозуміло <g/> , що поки він зв'язаний з основним двоелементним ( <g/> або безособовим <g/> ) реченням <g/> , він несе на собі функції члена цього речення <g/> .
doc#15 <p> Це виявляється в тому дуже важливому факті <g/> , що називні речення розмірно легко заходять з " <g/> справжніми <g/> " ( <g/> двоелементними або безособовими <g/> ) реченнями в підрядний або - і це особливо важливо - сурядний зв'язок <g/> .
doc#15 <p> Далеко цікавіші для нас випадки <g/> , коли називні речення ще не ізолювалися від інших <g/> , не відмежовані від них <g/> , а становлять ряд з дво- елементними ( <g/> чи безособовими <g/> ) реченнями <g/> .
doc#40 ) Годі сказати <g/> , що саме мало б іти після слів щоб аж <g/> , якби мовець мав змогу договорити ( <g/> додумати <g/> ) речення <g/> .
doc#15 Так <g/> , Ріс встановлює <g/> , що називний відмінок цих конструкцій - не підмет <g/> , і не присудок <g/> , бо він взагалі не зумовлений синтаксично <g/> , і взагалі має не синтаксичні функції <g/> , а виключно називну <g/> ; тому його не можна розгорнути в речення <g/> , він уже в зародку ( <g/> in der Anlage <g/> ) <g/> , в схемі протистоїть звичайному ( <g/> дво- елементному <g/> ) реченню <g/> ; тому він не може бути членом ніякої іншої мовної одиниці - отже <g/> , очевидно <g/> , і складного речення <g/> .
doc#40 Таким чином безособові речення в сучасній українській мові здебільшого є стилістичний варіянт двоелементних ( <g/> особових <g/> ) речень <g/> , сенс існування якого — відсунення дійової особи на другий плян або й цілковите затушкування її <g/> , а натомість піднесення самої дії або прикмети як чогось самостійного й ніби самочинного <g/> . </p>
doc#15 <p> ( <g/> Т. Шевченко <g/> ) </p><p> Речення тут і там судорожні рухи ( <g/> 1 <g/> ) <g/> ; бурхливе життя навкруги ( <g/> 2 <g/> ) <g/> ; бабки блакитні над водою ( <g/> 3 <g/> ) <g/> ; там у гаї ( <g/> 4 <g/> ) - подані на фоні <g/> , у контексті називних речень <g/> , можна <g/> , без великих вагань вважати за називні речення <g/> , не зважаючи на наявність у них обставинних виразів ( <g/> підкреслених <g/> ) <g/> .
doc#15 Коли він одним заходом каже про занепад деіктичних речень <g/> , партиципіяльних ( <g/> типу <g/> : дано знамено <g/> ) <g/> , речень типу час їхати і т. д. <g/> , то ледве чи можна все це підігнати під єдине правило <g/> .
doc#40 , речення « <g/> Надійна підійшла до сина <g/> , розпатлала йому волосся <g/> , притиснула свою голову до кучерів Аркадія <g/> » ( <g/> Коп <g/> .
doc#40 , речення « <g/> 3 народною волею народилася і любов до меншого брата <g/> » ( <g/> Мирн <g/> .
doc#40 , речення « <g/> Небо хмарами сизими вкрито <g/> » ( <g/> Ол <g/> .
doc#15 Або гору брали тенденції відцентрові <g/> , речення розпадалося на окремі одиниці <g/> , і тоді ці звороти перетворювалися на називні речення ( <g/> якщо наявний при них прикметник - коли він був - не набирав секундарно функцій присудковости <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> і </p><p> Сполучаючи загальне <g/> , речення цим самим уже приводить його в співвідношення з конкретним і поодиноким <g/> .
doc#15 <p> Основне спрямовання в міркуваннях Пєшковського - відокремити <g/> , відмежувати номінативні <g/> , як він їх називає <g/> , речення від неповних <g/> .
doc#40 Легше припускається розрив при узгодженні <g/> , і <g/> , наприклад <g/> , речення « <g/> Полюбила чорнобрива козака дівчина <g/> » ( <g/> Шевч <g/> .
doc#59 Ось <g/> , наприклад <g/> , речення <g/> , що змальовує аборигенів наддністрянського кінецьсвіття <g/> : « <g/> Я студіював наново цю расу щелеп'ястих <g/> , широконосих <g/> , качконосих людей <g/> , їхні звички <g/> , їхню ліниву <g/> , знеохочену мову <g/> , й їхні чоботи відтискали мені ноги <g/> , їхні клунки звалювались мені на плечі <g/> , але <g/> , але — в гудінні телеграфних стовпів <g/> , в шереху листя <g/> , що котилось здовж шляху <g/> , в висушених суховієм левадах біля польових станцій невгавно дзвеніла мелодія <g/> .
doc#40 Наприклад <g/> , речення Я студіював цілком можливе і без об'єкта <g/> , тут бо наголошений сам процес <g/> ; але речення Я простудіював конче вимагає додати <g/> , що саме я простудіював <g/> . </p>