Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Основна засада Шевченкового стилю тих років — дати читачеві можливість уловити певну схему <g/> , певну лінію ( <g/> чи то у віршовій структурі <g/> , чи в будові речення <g/> ) <g/> , водночас не даючи цій схемі зматеріялізуватися <g/> .
doc#2 Наскрізь <g/> , здавалося б <g/> , лірична згадка-мрія про рідну Волинь обминає « <g/> я <g/> » <g/> , заступаючи його безособовим реченням <g/> , а настрій відтворюється не описом почуттів <g/> , а описом вимріяної поведінки <g/> : </p><p> Якби злетіти пташкою понад дерева </p><p> туди <g/> !
doc#3 Особливу увагу приділено порівняно недавній мініреволюції в синтаксі українського числівника — появі конструкцій типу двоє речень і витісненню старіших конструкцій типу два речення <g/> .
doc#6 Це назви дескриптивні <g/> , в формі називних речень <g/> .
doc#7 Коли речення починається з підмета <g/> , що перед ним стоїть заперечна частка н е <g/> , то в продовженні конечно чекаємо десь другої половини фрази <g/> , що починається на а ( <g/> Не він це зробив <g/> , а вона <g/> ) <g/> …
doc#9 у синтаксичних зв'язках відзначу тут <g/> : дієслово боліти зі знахідним відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб я сам поклав сі перли <g/> » — « <g/> Кам <g/> .
doc#10 <p> Я назву тут тільки головні з тих питань <g/> , що в них ( <g/> 5 <g/> ) визначила шлях розвитку української літературної мови <g/> : заперечення вживання активних дієприкметників на -чий <g/> , -ший і пасивних на -мий і конкретні поради <g/> , коли їх заступати на прикметник <g/> , дієприслівник чи підрядне речення ( <g/> 5 <g/> , 13 і далі <g/> ) <g/> ; поради щодо вживання дієприслівників <g/> , зокрема дієприслівників на -вши в значенні одночасної дії ( <g/> 5 <g/> , 32 <g/> ) <g/> ; поради про перевагу інфінітива над віддієслівними іменниками <g/> .
doc#12 <p> и <g/> ) Заперечна частка не пишеться з дієприкметниками разрм <g/> ; але якщо дієприкметник має ари собі залежні слова або становить собою заперечуваний присудок речення <g/> , то частку не пишемо нарізно <g/> , напр <g/> .
doc#15 Літо 1953 </p><p> ( <g/> « <g/> Нові дні <g/> » <g/> , 1953 <g/> , 10 ( <g/> 45 <g/> ) <g/> ) </doc> </p><p> І </p><p> Існування називних речень як особливої і виразно окресленої синтаксичної конструкції ні в кого з сучасних українських мовознавців <g/> , учителів і навіть учнів <g/> , здасться <g/> , сумнівів <g/> , не викликає <g/> .
doc#16 Ось кілька речень з Ортеґи-і-Ґассета <g/> , що характеризують « <g/> людину маси <g/> » <g/> : « <g/> Людина має в собі певний запас ідей <g/> ; вона вважає <g/> , що його досить і що вона духово цілком ним забезпечена <g/> .
doc#18 <p> Таке й речення Франкове <g/> , ніби зовсім не загнуздане віршем <g/> , а в дійсності в незвичайній згоді з ним <g/> , здебільшого коротке <g/> , без наголошених перенесень з рядка до рядка <g/> .
doc#22 Перший вірш <g/> , написаний ще перед тим <g/> , як він доїхав до Америки <g/> , має таке речення <g/> : « <g/> Спіткатися будем з горем за тим широким синім морем <g/> » <g/> .
doc#25 “ <g/> Коли безперечно правдиве відоме речення “ <g/> le style c'est l'homme <g/> " <g/> , то ще безперечніша ця істина <g/> , коли її прикласти до мови кожного окремого народу <g/> .
doc#27 У листах молодого Куліша можна знайти тільки малі вкраплення « <g/> котлярєвщини <g/> » в поодиноких реченнях або виразах <g/> , як от <g/> : « <g/> Багацько в їх було приказок <g/> , що буцім так собі витребенька <g/> , а розмізкуй лиш <g/> , до чого воно йде <g/> , так ой <g/> , ой <g/> , ой <g/> !
doc#37 Публікація мовознавчих праць обмежувалася на тому <g/> , що було написане перед війною — невеличка монографія про генезу називного речення в новітній українській літературній мові ( <g/> 1947 <g/> ) <g/> , розділи з праці про вплив Галичини на розвиток української літературної мови останніх двох століть — перше писане ще в Харкові <g/> , друге у Львові <g/> .
doc#40 <p> Читач помітить <g/> , що розділ про речення викладений менш докладно <g/> , ніж інші розділи <g/> .
doc#43 Каф- чин стиль — в ідеалі — стиль метафізичного протоколу <g/> , без- поетичний стиль <g/> , тоді як стиль Барки насамперед поетичний <g/> , часом блискучий <g/> , часом переобтяжений порівняннями й метафорами <g/> , при певній відразі до складних речень <g/> , при набіганні дієслівних фраз одна на одну ( <g/> І тому болючий зрив до протокольного стилю в частині кінцевих розділів <g/> , надто в описі партійних зборів <g/> ) <g/> . </p>
doc#45 Не все в природі можна пояснити теорією природного добору <g/> , не все у мові - тяжінням до підрядности в реченні <g/> , не все в суспільстві - клясовою боротьбою ( <g/> як намагався зробити сучасник Дарвіна й Потебні Карл Маркс <g/> ) <g/> .
doc#47 У поезіях « <g/> Ряст <g/> » і « <g/> Вишневий цвіт <g/> » цю динаміку <g/> , силу <g/> , непогамованість та їхню підпорядкованість річному ритуалові зміни в повторності відтворено безособовими реченнями <g/> : не « <g/> вже росте ряст <g/> » <g/> , а « <g/> вже пішло в долині рястом <g/> » <g/> , не квітнуть вишні в садках <g/> , а « <g/> пішло <g/> , пішло садами <g/> …
doc#48 Є місцями зриви з жорстокої манери автора в сантиментальність Модеста Левицького <g/> , в імпресіоністичність М. Коцюбинського ( <g/> з отим « <g/> хтось брав беззвучно за клямку <g/> » <g/> , « <g/> Хтось страшний сидів у ньому <g/> » і т. д. <g/> ) або Стефаника ( <g/> особливо— « <g/> Іванко <g/> » <g/> ) <g/> , Зловживає автор називними реченнями <g/> .