Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#12 <p> Середник пишемо між словами або реченнями <g/> , що вимовляються з перелічувальною інтонацією <g/> , якщо павза між ними довша <g/> , ніж при комі <g/> , але коротша ніж при крапці <g/> , напр <g/> .
doc#15 <p> Я. Лось у своїй синтаксі розглядає називний відмінок <g/> , що стоїть поза реченням і дублюється далі займенником ( <g/> за Пєшковським - називний відмінок уявлення <g/> ) <g/> , при чому вважає <g/> , що " <g/> такі вирази є <g/> , власне <g/> , поєднанням окличних називних відмінків з власне реченнями в стосунку сурядности [ <g/> współrzędności <g/> ] " <g/> . </p>
doc#15 У роботі Травнічка справді зібрано дуже багатий і цікавий матеріял про переродження іменних речень у дієслівні <g/> , або про їх виродження в частини дієслівних речень ( <g/> хоч велика частина цього була вже показана українськими мовознавцями - Потебнею і особливо Поповим <g/> , - про них Травнічек ніде не згадує <g/> ) <g/> ; але забувається при цьому <g/> , що поруч з цією лінією історичного розвитку могла існувати й інша <g/> .
doc#15 При його глибокій спостережливості і блискучому вмінні узагальнювати Шахматов не міг обминути <g/> , не помітити називних речень <g/> ; він поклав основу науковому вивченню їх <g/> . </p>
doc#15 Щодо підмета <g/> , то він при них практично не вживається <g/> .
doc#15 Виходить він при цьому з схематично сприйнятої антитези <g/> : ім'я = спокій <g/> , дієслово = рух <g/> .
doc#15 Гострість протиставлення випливає вже хоч би з категоричносте відкидання речен- ньового характеру в перших при визнанні його наявности в других <g/> . </p>
doc#15 Очевидно <g/> , називні речення генетично якоюсь мірою зв'язані з неповними <g/> , і зв'язок цей існує не лише історично <g/> , а при сприятливих умовах відчувається і безпосередньо <g/> , практично <g/> .
doc#15 В результаті і витворюється той проміжний тип між неповнотою ( <g/> бо <g/> , як члени ряду з речення були багаті <g/> , висунуті на ролю окремих речень <g/> , вони неповні <g/> ) і називністю ( <g/> бо як окремі речення <g/> , що своєю закінченістю дорівнюють останньому двоелементному <g/> , вони називні <g/> ) <g/> , який уповноважує в подібних випадках вбачати ранній щабель розвитку називних речень з неповних <g/> , при чому - це слід підкреслити <g/> , щабель <g/> , який зв'язаний не з писаною мовою <g/> , а з усною <g/> .
doc#15 Або гору брали тенденції відцентрові <g/> , речення розпадалося на окремі одиниці <g/> , і тоді ці звороти перетворювалися на називні речення ( <g/> якщо наявний при них прикметник - коли він був - не набирав секундарно функцій присудковости <g/> ) <g/> .
doc#15 Найвідчутніший елемент її - і павза між групою підмета і присудка <g/> , бо те підвищення тону і вповільнення темпу <g/> , яке може відрізняти предикативний прикметник від атрибутивного <g/> , і не дуже різке й виразне <g/> , і зовсім не обов'язкове <g/> : воно легко затушковується і сходить нанівець при звичайному в побутовій мові <g/> , не кажучи вже про афективні стани <g/> , способі і темпі розмови <g/> . </p>
doc#15 <p> Здебільшого уявлення про двоцентровість <g/> , двоелементність речення <g/> , в якому присудок виражений прикметником ( <g/> особливо препозитивним <g/> ) при нульовій зв'язці <g/> , і підтримується тільки або майже тільки павзою <g/> .
doc#15 <p> При інтонаційному і змістовому відриві від речення можуть переоформлятися в називні речення ті напівпредикативні сполучення <g/> , додавані до основної частини речення <g/> , які можна <g/> , використовуючи дещо поширено термін <g/> , запроваджений Пєшковським <g/> , назвати називними відмінками уявлення <g/> . </p>
doc#15 При даному ж тексті витворюється щось проміжне між тим і тим <g/> : занадто самостійне <g/> , щоб бути називним відмінком уявлення <g/> , і занадто зв'язане з дальшим <g/> , включене в нього <g/> , щоб бути називним реченням <g/> .
doc#15 Варт відзначити <g/> , що при деяких із цих слів іменникового походження <g/> , а саме <g/> , очевидно <g/> , при тих <g/> , які частіше фігурують у мові як іменники <g/> , можливі не всі дієслівні зв'язки в безособовій формі <g/> , тоді як при прислівниках усі <g/> .
doc#15 Варт відзначити <g/> , що при деяких із цих слів іменникового походження <g/> , а саме <g/> , очевидно <g/> , при тих <g/> , які частіше фігурують у мові як іменники <g/> , можливі не всі дієслівні зв'язки в безособовій формі <g/> , тоді як при прислівниках усі <g/> .
doc#15 <p> Таким чином <g/> , діялектика мовного розвитку виявилася в даному випадку в тому <g/> , що субстантивна конструкція переродилася в свою повну протилежність <g/> , в конструкцію безособову <g/> , в конструкцію без- субстантивну ( <g/> беручи тут поняття субстантивности як поняття іменника в називному відмінку <g/> ) <g/> , в конструкцію <g/> , при якій називний відмінок імени категорично виключений <g/> , абсолютно неможливий <g/> . </p>
doc#15 <p> Але серед поданих прикладів називних речень майже нема <g/> , а на спеціяльну аналізу останніх при загальному вже відомому нам підході Травнічка й сподіватися не доводиться <g/> . </p>
doc#15 Ефект від поєднання загального з загальним <g/> , що витворюється при організації слів у речення <g/> , саме і полягає в віднесенні до конкретного <g/> .
doc#15 - Неизвестно какой <g/> , из Рязани <g/> , гнедые ло- шади <g/> " - при чому фігурують вони <g/> , скільки можна судити з цього прикладу <g/> , саме в своїй усномовній невпорядкованості <g/> . </p>