Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 Лятуринська вміє з граматики робити поезію <g/> .
doc#2 <p> Універсальність поезії Лятуринської дозволяє їй включати в себе і охоплювати всі епохи і всі віки людини <g/> .
doc#2 З цього погляду поезія Лятуринської — повна протилежність поезії Осьмачки <g/> , це два полюси нашої поезії сьогодні <g/> . </p>
doc#2 З цього погляду поезія Лятуринської — повна протилежність поезії Осьмачки <g/> , це два полюси нашої поезії сьогодні <g/> . </p>
doc#2 З цього погляду поезія Лятуринської — повна протилежність поезії Осьмачки <g/> , це два полюси нашої поезії сьогодні <g/> . </p>
doc#2 Поступово була переборена аскеза перших поезій <g/> , по ступово заступалася скупа графіка печерного рисунка <g/> , видряпаного на суворому камені <g/> , стриманістю барв але вже барв <g/> !
doc#2 Ярило вступає в поезію Лятуринської <g/> , і він її вже не покине <g/> : </p><p> Ярило йде <g/> . </p>
doc#2 Деякі поезії « <g/> Веселки <g/> » межують з сороміцькими піснями <g/> , але так тонко <g/> , так делікатно <g/> , так цілком на натяках і символах це дано <g/> , що найсуворіший цензор нічого не зможе закинути <g/> .
doc#2 Така поезія про дівчину <g/> , що загубила ключі щастя <g/> , попустивши пояс <g/> ; на скарги посміхається оком Доля <g/> : </p><p> « <g/> Довгі <g/> , довгі луки поля <g/> , </p><p> і темніший ночі гай <g/> . </p>
doc#2 » </p><p> Така поезія про дівчину <g/> , що спокусилася задурно переїхати річку <g/> : </p><p> А другодня буде крик </p><p> з берега тамтого <g/> : </p><p> — А бодай <g/> !
doc#2 <p> Такі поезії про річку <g/> , що ковтнула не тільки черевичок дівчини <g/> , про поляниць <g/> , русалок і греця <g/> , що переслідують дівчину <g/> , про килими <g/> , що ними ниви простеляються перед дівчиною й коханим <g/> . </p>
doc#2 Потрібна музика <g/> , не та приглушена <g/> , що її наче соромилися <g/> , як це було в перших поезіях <g/> , а владна <g/> , музика <g/> , що стає принципом будови світу <g/> .
doc#2 Соняшні клярнети починають звучати <g/> , і Лятуринська пише свої « <g/> тичининські <g/> » поезії <g/> , ні на мить <g/> , одначе <g/> , не стаючи наслідувачем чи епігоном Тичини <g/> .
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Відкриваю карти <g/> : пишу про недавно видану книжку поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> , перекрій її творчости від часу з-перед 1934 р. дотепер <g/> ; не в формі суворо-академічної міні-дисертації <g/> , а від себе <g/> , як я ту творчість бачу <g/> , сприймаю <g/> , відчуваю <g/> .
doc#4 Можу уточнити <g/> , що писатиму майже виключно про другу <g/> , більшу й <g/> , як на мене <g/> , безмірно вартіснішу частину її книги <g/> , частину <g/> , що обіймає поезії від 1944 р. А в сторінках — 104 проти 54 першої частини <g/> . </p>
doc#4 Книжка зветься « <g/> Поезії <g/> , старі і нові <g/> » ( <g/> видання Союзу українок Америки <g/> .
doc#4 Виглядає <g/> , що протиставлення двох груп поезій підкреслене й спеціяльно деякими деталями <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 Під « <g/> новими <g/> » поезіями ретельно поставлені дати років <g/> , чого нема під « <g/> старими <g/> » <g/> .