Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> . Вірш стає
doc#1 , розчиняється мета між ліричною та епічною поезією <g/> . Неясність — ось принцип <g/> , котрий визначає
doc#1 , зібрати докупи всі мотиви Шевченкової поезії <g/> , з якими її поєднують ті чи інші алюзії <g/> , але і в
doc#1 новим принципам Шевченкової поезії <g/> . </p><p> Вірш « <g/> Над Дніпровою сагою <g/> » виріс із мотивів та
doc#1 на- родньою піснею та суб'єктивною ліричною поезією <g/> , де героєм є авторське « <g/> я <g/> » <g/> . Багатопляновість і
doc#1 вірша <g/> , і його стаккатний ритм <g/> . </p><p> Тональність поезії « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> … » —
doc#1 цього життя — слава <g/> , почесті <g/> , тобто його поезія <g/> , його здобутки залишається жити <g/> . Всі аспекти
doc#1 , і далі боліло і гнівило його <g/> . Час від часу його поезія проривається інвективою <g/> . Однак вона вже не
doc#1 образу сокири як символу бунту в Шевченковій поезії <g/> . Він показав <g/> , як цей образ перегукується з
doc#1 цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя
doc#1 з цього конфлікту збагаченим <g/> , голос його поезії змужнів і врівноважився <g/> . У цьому <g/> , гадаю <g/> , і
doc#2 , як <g/> , певно <g/> , не один зможе після мене <g/> . Бо поезія Лятуринської глибока <g/> , і <g/> , хоч які прозорі її
doc#2 свої карти одразу <g/> . Я хочу подивитися на поезію Лятуринської з перспективи часу <g/> . Двадцять
doc#2 лебідь <g/> . </p><p> Якщо можна говорити про аскетизм у поезії <g/> , то це він <g/> . Увесь вірш - простий перелік <g/> . Жадних
doc#2 кабаретно-сосюрного амфібрашка <g/> , ритм поезії наскрізь оригінальний <g/> , але він витриманий з
doc#2 сучасна <g/> , щоб не сказати - програмова <g/> . </p><p> Але для поезії це не має значення <g/> . Це давнє право поетів —
doc#2 . До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує
doc#2 починається з я <g/> : так я відчуваю <g/> , так я бачу <g/> . З поезії Лятуринської я здебільшого усунене <g/> , опис
doc#2 нього <g/> , а не в примхи однієї душі <g/> . І справжнє чудо поезії виявляється в тому <g/> , що те <g/> , що мало б за таких умов
doc#2 й волі не меншає <g/> , але сублімується в мужність і поезію загальної ваги <g/> , а « <g/> я <g/> » стає не центром світу <g/> , а