Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 Так з двох можливих іпостасей клясицистичної поезії <g/> : абстрактність і загальність – чи речевість і пластичність – поезія Зерова <g/> , не цураючися другої <g/> , все ж має крен саме до першої <g/> . </p>
doc#28 А критика повірила в те <g/> , що його поезія – поезія холодного інтелекту <g/> , поезія <g/> , позбавлена живих почуттів <g/> , ліричного темпераменту <g/> , і так дійшла кінець-кінцем навіть до висновку <g/> , ніби « <g/> заслужений діяч нашої літератури ( <g/> і культури взагалі <g/> ) <g/> , найвидатніший критик останньої доби та історик літератури <g/> , прекрасний перекладач античних поетів <g/> , провідник київської школи неоклясиків <g/> , першорядний бесідник і непересічний характер <g/> , Микола Зеров – поетом – в істотнім значенні цього поняття – ніколи не був <g/> » ( <g/> Маланюк Є. Поезія глибини й рівноваги // Краківські Вісті <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Щасливий <g/> , хто не бачить пізніх літ <g/> » <g/> ) </p><p> Одне не зраджує поета – поезія <g/> , краса <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Не хижі заклики <g/> » <g/> ) </p><p> Як бачимо <g/> , в ставленні до сучасного <g/> , минулого і майбутнього поезія Филиповича – поезія відбитого світла <g/> .
doc#49 Не зменшуємо цим вартосте Барчиного « <g/> Батька й сина <g/> » <g/> , тим більше <g/> , — поезії Василя Барки як цілости ( <g/> бо вона ставить проблему доби і пропонує своє розв'язання <g/> ) <g/> , — але проблема зв'язків і розривів між нашими мистцями і нашою добою — складна проблема і заслуговує на спеціяльне обговорення <g/> . </p>
doc#7 Те <g/> , що написав Зуєвський <g/> , — поезія і українською мовою <g/> .
doc#47 <p> Якщо <g/> , — як припускаємо <g/> , — поезії « <g/> Туги <g/> » писано ( <g/> або перероблювано з давніших <g/> ) 1947 — 1957 років <g/> , а збірку скомпоновано 1956— 1957 <g/> , то в часі це збігалося з остаточним оформленням збірки поезій для дітей « <g/> Бедрик <g/> » <g/> , виданої 1956 року <g/> , але створеної <g/> , за свідченням М. Данилюка <g/> , ще 1942—1943 року <g/> , і <g/> , мабуть <g/> , ще однієї збірки « <g/> Ягілку <g/> » <g/> , що вийшла в світ у формі <g/> , фіналізованій Оксаною Соловей <g/> , аж 1971 року <g/> , після смерти авторки <g/> .
doc#56 В цілому вони одначе — література <g/> , а деякі — поезія <g/> .
doc#28 Частіше неоклясицизм співіснував з іншими стилями в сусідніх за часом написання або за сторінками збірок — поезіях <g/> .
doc#47 <p> На цьому шляху до самообмеження <g/> , замкнення в собі і <g/> , кінець-кінцем <g/> , повного мовчання маленьким чудом постає останній і може найсильніший шедевр об'єктивної — так здається — поезії <g/> , вірш « <g/> Її малоросійське достоїнство — сотничиха <g/> » <g/> , історично-психологічний портрет <g/> , що в слові відтворює один з малюнків Ріґельмана <g/> .
doc#47 Як Шевченко <g/> , чоловік <g/> , написав десятки — і найкращих своїм ліризмом — поезій <g/> , у формі монологу жінки чи дівчини <g/> , так жінка- Лятуринська воліє перевтілитися в хлопця <g/> .
doc#99 напрямі <g/> , це робить сьогодні багато діячів різних мистецтв <g/> , може <g/> , особливо наполегливо — поезії <g/> . Але не знаю поки що нікого <g/> , хто б так стримано <g/> , так тактовно
doc#87 Воно цупке до життя <g/> , йому чужі туманні далі <g/> , але воно — хай часто неусвідомлено — відчуває ідеальне в конкретному <g/> ; його поезія — поезія відчутих деталів живого існування <g/> , не позасвітностей і неокреслених спекуляцій <g/> .
doc#56 Так само <g/> , як вони уникають — у поезії — поезії <g/> .
doc#4 Почалося поглядом на жилаві свої руки <g/> , виросло в тему поневолення — волі <g/> , дійсности — мрії <g/> , прози — поезії <g/> .
doc#53 Так <g/> , М.Костомаров пробував пробитися крізь хащі котляревщини до високого стилю в своїх трагедіях <g/> , а потім у « <g/> Книгах битія українського народу <g/> » — тільки позірно була це проза <g/> , а по суті — поезія високого рівня <g/> .
doc#47 <p> Бувши вислідом її біографії як людини і як поетки <g/> , творчість Лятуринської водночас ідеально добре вписується в історію того <g/> , що повелося називати Празькою школою української літератури <g/> , точніше — поезії <g/> .
doc#4 Це — поезія <g/> , коли « <g/> з болем проростають крила <g/> » <g/> . </p>