Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 <p> Мініятюри <g/> , створені I860 р. <g/> , — це поезія для утаємничених <g/> , це <g/> , у певному розумінні <g/> , езотерична поезія <g/> , недоступна для необізнаного <g/> , випадкового читача <g/> .
doc#1 Він переймає і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> .
doc#1 Можна списати гору паперу <g/> , трактуючи цю мініятюру <g/> , зібрати докупи всі мотиви Шевченкової поезії <g/> , з якими її поєднують ті чи інші алюзії <g/> , але і в кращому випадку все те буде тільки гіпотезою <g/> , тільки вірогідністю <g/> .
doc#1 <p> Таким чином <g/> , можливості народньої пісні використовувались майже адекватно оригінальній моделі <g/> , але завдяки послідовному <g/> , поступовому зміщенню образів стерлася межа між нібито справжнім дніпровським пейзажем і порівнянням <g/> , між образами природи і людей <g/> , між завжди узагальненою і дещо абстрактною на- родньою піснею та суб'єктивною ліричною поезією <g/> , де героєм є авторське « <g/> я <g/> » <g/> .
doc#1 Інша частина цього життя — слава <g/> , почесті <g/> , тобто його поезія <g/> , його здобутки залишається жити <g/> .
doc#1 Час від часу його поезія проривається інвективою <g/> .
doc#2 Така поезія про дівчину <g/> , що загубила ключі щастя <g/> , попустивши пояс <g/> ; на скарги посміхається оком Доля <g/> : </p><p> « <g/> Довгі <g/> , довгі луки поля <g/> , </p><p> і темніший ночі гай <g/> . </p>
doc#2 Потрібна музика <g/> , не та приглушена <g/> , що її наче соромилися <g/> , як це було в перших поезіях <g/> , а владна <g/> , музика <g/> , що стає принципом будови світу <g/> .
doc#2 Соняшні клярнети починають звучати <g/> , і Лятуринська пише свої « <g/> тичининські <g/> » поезії <g/> , ні на мить <g/> , одначе <g/> , не стаючи наслідувачем чи епігоном Тичини <g/> .
doc#4 Книжка зветься « <g/> Поезії <g/> , старі і нові <g/> » ( <g/> видання Союзу українок Америки <g/> .
doc#4 Виглядає <g/> , що протиставлення двох груп поезій підкреслене й спеціяльно деякими деталями <g/> .
doc#4 Під « <g/> новими <g/> » поезіями ретельно поставлені дати років <g/> , чого нема під « <g/> старими <g/> » <g/> .
doc#4 <p> Якщо не говорити про збірку « <g/> старих <g/> » поезій <g/> , 1937 р. <g/> , « <g/> Сім літер <g/> » <g/> , поезія Наталі Лівицької-Холодної послідовно не-програмова <g/> .
doc#4 Бо особливість поезії Наталі Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі голляндського малярства Яна Стеена чи Давіда Тенірса з їх « <g/> строкатим сміттям <g/> » як самоціллю <g/> , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому леті може черкнутися крилом якоїсь речі <g/> , але ніколи на ній не зупиниться й не спочине <g/> . </p>
doc#4 Так і « <g/> нові <g/> » поезії <g/> .
doc#4 <p> Як глибоко комплекс Іова вкарбований у поезію Наталі Лівицької-Холодної <g/> , видно з того <g/> , що він відклався потужним і глибоким шаром експресіоністичних засобів у самому ядрі поезії <g/> , в системі образности <g/> .
doc#4 <p> ШІСТЬ </p><p> Тема і образ України <g/> , що в « <g/> старих <g/> » поезіях були вилучені до окремого циклу-збірки « <g/> Сім літер <g/> » <g/> , у « <g/> нових <g/> » поезіях розкидані серед інших <g/> .
doc#4 Наталя Лівицька-Холодна називає Україну часто <g/> , але не менш часто слова цього не знаходимо <g/> , а все одно знаємо <g/> , що хоч краєчком <g/> , хоч кутком чи тінню краєчка і в цих поезіях мова йде серед іншого і про Україну <g/> .
doc#4 Взагалі поезії збірки такі багаті на підтекст <g/> , на розуміння невисловленого <g/> , що й ця тема не повинна бути названою <g/> , щоб існувати <g/> .
doc#4 Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ?