Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 кола Европи <g/> , по розтрощуваній Україні <g/> , по на попіл перетворюваній Німеччині <g/> . Сам і
doc#1 Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , —
doc#1 <p> Потік у черево чернече <g/> ! </p><p> А ви <g/> , святиє предотечі <g/> , </p><p> По всьому світу розійшлись </p><p> І крихту хліба понесли </p>
doc#1 на перший плян виходить то один <g/> , то другий ряд по черзі <g/> , — мов у мотузці <g/> , зсуканій із двох шнурків
doc#1 далі <g/> : </p><p> А думи гордії розвіє <g/> , </p><p> Як ту сніжину по степу <g/> ! </p><p> Інше слово з того ж семантичного поля —
doc#2 кошлатий слід </p><p> Кружляв тут яструб в яснім небі <g/> , </p><p> по озеру плив чорний лебідь <g/> . </p><p> Якщо можна говорити
doc#2 — ріжучий антиестетичний дисонанс <g/> . І тільки по хвилині роздуму стає ясно <g/> , скільки в цьому
doc#2 стає обрядом <g/> : </p><p> Я знаю певно <g/> : дня одного </p><p> прохожий по пустих дорогах </p><p> мені доручить мовчки меч </p><p> увесь у
doc#2 була переборена аскеза перших поезій <g/> , по ступово заступалася скупа графіка печерного
doc#2 доторку ніжної іронії в цьому образі <g/> : </p><p> А царівни по одній </p><p> підіймають луки вій <g/> , </p><p> виходжають на
doc#2 , </p><p> добірне зерно зсипати </p><p> в засіки і в скрині <g/> , </p><p> по коліна загрузати <g/> , </p><p> по коліна <g/> , по коліна </p><p> в
doc#2 <p> в засіки і в скрині <g/> , </p><p> по коліна загрузати <g/> , </p><p> по коліна <g/> , по коліна </p><p> в злотній ріні <g/> . </p><p> Образи теж
doc#2 і в скрині <g/> , </p><p> по коліна загрузати <g/> , </p><p> по коліна <g/> , по коліна </p><p> в злотній ріні <g/> . </p><p> Образи теж стають
doc#3 спускати з ока <g/> , що він завдає ще одного вдару по « <g/> прикметниковим конструкціям <g/> » ( <g/> типу два
doc#3 ДУМ конструкціям типу двоє речень приділено по мапі <g/> , 275 ( <g/> почасти і 274 <g/> ) в томі 1 і 258 в томі 2.
doc#4 таланту <g/> , як було з генієм Леоша Яначка <g/> , що лише по шістдесятці відкинувся рутини вчителювання й
doc#4 насолод саме в тому <g/> , щоб цей образ камінчик по камінчику складати <g/> , відтворювати й приміряти
doc#4 боротьбі <g/> , </p><p> і пробачення нам не буде <g/> , милий <g/> , </p><p> ні по цей <g/> , </p><p> ні по той бік <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Жаль <g/> » <g/> ) </p><p> Овідій міг не хотіти
doc#4 , </p><p> і пробачення нам не буде <g/> , милий <g/> , </p><p> ні по цей <g/> , </p><p> ні по той бік <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Жаль <g/> » <g/> ) </p><p> Овідій міг не хотіти знати <g/> , що
doc#4 вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ? » стає і образом авторчиної <g/> ,