Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#9 Він аргументує переважно іменами видатних письменників з Великої України <g/> ; розвиток наукової <g/> , газетної і т. п. мови Б. Грінченка ніби не обходить <g/> .
doc#9 <p> І в міру того як Галичина оглядалася на Велику Україну <g/> , зростали передумови для впливу кращих її письменників <g/> , публіцистів і науковців на загальноукраїнську літературну мову <g/> .
doc#9 А. Кримський писав <g/> , що Франкова лексика « ( <g/> як і багатьох інших талановитих письменників <g/> ) <g/> , зробила великий вплив на лексику загальноукраїнську <g/> , та ще й довго впливатиме на ню <g/> .
doc#9 В цей час уже виросло або виростало нове покоління письменників <g/> , зв'язане не стільки з селом <g/> , скільки з містом <g/> , покоління <g/> , що вчилося мови не з етнографічних записів або власних сільських спостережень <g/> , отже <g/> , не з якоїсь територіяльно-вузької околиці <g/> , — а вже переважно з інших <g/> , посередніх джерел <g/> : з книжки <g/> , з преси <g/> , з інтелігентської мовної практики <g/> .
doc#9 « <g/> Наші молоді письменники <g/> , — писав він <g/> , — вже одбились од народної мови <g/> , живучи в великих містах <g/> , стали міськими <g/> , кабінетними людьми <g/> »1. Але і представник цього вже нового покоління М. Коцюбинський теж визнає цей факт <g/> .
doc#9 У листі до Нечуя-Левицького в тонах <g/> , м'якість яких зумовлена тим <g/> , що М. Коцюбинський не міг не знати поглядів на справу свого адресата <g/> , він відзначав <g/> : « <g/> Старші письменники — учителі наші ( <g/> ніде правди діти <g/> ) більш прислухалися до живої народної мови <g/> , більш придивлялися до неї <g/> , ніж молодші <g/> , особливо ті <g/> , що одірвані од села <g/> , од народу і беруть за зразок не живу мову <g/> , а книжну <g/> , часто-густо покалічену та занечищену <g/> » <g/> .
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .
doc#9 Така переходна доба властива багатьом молодим літературам <g/> »2. </p><p> От через ці два чинники <g/> : виробленість <g/> , хоч би і відносну <g/> , газетної і науково-публіцистичної мови в Галичині <g/> , з одного боку <g/> , появу нового — назвім його умовно міським — покоління письменників ( <g/> та й інтелігенції взагалі <g/> ) <g/> , з другого боку <g/> , — повернутися до того стану <g/> , який був у мові двадцять-тридцять років тому <g/> , стало неможливим <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 За І. Франком іде І. Верхратський <g/> , що пише в цей час про те <g/> , що мовні авторитети для українців — народна мова і — письменники з Великої України <g/> : Шевченко <g/> , Квітка-Основ'яненко <g/> , Котляревський2 — хоч <g/> , як бачимо з самого переліку імен <g/> , його позиція лишається консервативнішою <g/> .
doc#9 Українські письменники ніби закохались в деякі галицькі слова <g/> » <g/> .
doc#9 А найчудніше було <g/> , мабуть <g/> , те <g/> , що серед цих злочинних письменників був і <g/> …
doc#9 Згадки про цих людей загалом досить глухі <g/> , на зразок такої <g/> : галицькі журнали « <g/> збили з пуття кількох свідомих прихильників цієї шкодливої системи й теорії механічного з'єднання й змішування двох мов — галицької книжньої і мови наших клясичних письменників <g/> »4. </p><p> 6. Такий стан <g/> , коли преса перебуває в руках цих таємничих « <g/> прихильників <g/> » <g/> , загрожує тим <g/> , що ніхто не читатиме українських видань <g/> .
doc#9 « <g/> Як наші молоді письменники <g/> , прихильники такого письменського з'єднання <g/> , не схаменуться і не покинуть своєї тенденції запроваджувать в наше письменство силу галицьких та вкупі з галицькою мовою й польських слів <g/> , то українці <g/> …
doc#9 Характеристична з цього погляду згадка про мову С. Петлюри <g/> , яку знаходимо в І. Нечуя-Левицького <g/> : « <g/> Я ж часто зустрічаюсь з студентами <g/> , і вони усі говорять народною українською мовою <g/> , тільки один студент С. Петлюра і справді балакав зі мною так <g/> , що я спитав його <g/> , чи не з Галичини він <g/> »4. На цій же позиції були і тогочасні передові письменники — передусім Леся Українка і М. Коцюбинський <g/> .
doc#9 Адже біограф М. Коцюбинського розповідає <g/> , що ще на початках своєї творчости письменник працював над літературною мовою і що особливо багато поміток мовного характеру він зробив на перекладі творів Шекспіра <g/> , зробленому П. Кулішем <g/> , і на словнику Ф. Піскунова <g/> , де « <g/> найчастіше трапляються імена Ю. Федьковича <g/> , І. Верхратського <g/> , М. Устияновича <g/> .
doc#9 »2 </p><p> А втім <g/> , найкращим <g/> , найпевнішим і найнаочнішим доказом у таких випадках бувають не свідчення мемуаристів і навіть не автовисловлювання <g/> , а самі твори письменника <g/> .
doc#9 При цьому з нашого розгляду вилучаємо ранні твори письменника <g/> , де можна припускати несвідоме використання галицьких мовних елементів <g/> , а мимовільну данину рідній подільській говірці <g/> , як вилучаємо теж і « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> , де галицькі мовні елементи ( <g/> власне гуцульські <g/> ) впадають в очі кожному <g/> , але де вони зумовлені не загальною програмою розвитку літературної мови <g/> , а специфічним стилізаційно-мистецьким завданням <g/> .
doc#9 Письменник охоче вживає дієслова мати там <g/> , де схід України воліє вживати слова бути ( <g/> « <g/> Ще маємо час <g/> » — « <g/> Як ми їздили <g/> …